***

Миро Слава: литературный дневник

ПЕРЕСЕЛЕНКА
Личко блідесеньке. Злякані очі...
- Ось, шоколадку візьми.
- Я не хочу...
Скільки ж то років тобі, янголятко?
Прошепотіло несміло дівчатко:
- П'ять з половиною. Звати - Настуся.
В мене найкраща у світі матуся!
Мати всміхнулася. Втерла сльозину.
Поїзд хитнувся.
- Не бійся, дитино.
Тьотя хороша. Знайомиться з нами.
Дівчинка вмить пригорнулась до мами.
- Я передумала. Дай шоколадку.
Ось у відпустку приїде мій татко, -
Прощебетала, як пташка, Настуся, -
Я із тобою також поділюся.
А за вікном миготіли дерева.
- Тепло тут... - Курточку зняла рожеву.
В сірих очах - крапелинки печалі.
- Знаєш, ми довго жили у підвалі.
Холодно й темно там. Досі боюся...
Вголос читала молитву бабуся -
Та, що приїхала в гості до Алли.
Навіть найменшенькі не пустували.
В Бога просили усі порятунку...
Я при свічках малювала малюнки.
Сонце виходило трішки сумненьке.
Спало в кутку кошенятко руденьке.
Вчора його віднесли до сусіда -
Він вже старенький, нікуди не їде.
Може, удвох веселіше їм буде...
Мамо, а звідки взялися ці люди?
- Доню, котрі?
- Ті, що в місті стріляли...
- Настю, а як твого котика звали?
- Мурчиком. Буду за ним сумувати...
Мамо, там справді не будуть стріляти?
- Справді. Не бійся.
- Уже не боюся.
Мабуть, я спати приляжу, матусю...
І прихилила голівку до неньки.
Снилося їй кошенятко руденьке,
Сонце веселе всміхалося з неба...
Скрикнула враз:
- Не стріляйте! Не треба!...


Ганна Назарків




Другие статьи в литературном дневнике: