***
Чом погляд, пані, Ваш такий сумний
У ці часи - я навіть не питаю...
Нестерпніше щодня хижацький вий
Війни, яка щомиті знов вбиває -
Чи то мале, мов квітка, янголя,
Чи юнака з розумними очима...
Мов збитий птах, лежить моя земля
З опеченими крилами й плечима.
Й шепочуть ледь уста її гіркі:
"Де Харків мій, мої Ірпінь та Буча?
Лихі часи. Скажені пси й вовки.
І полум''я - велике й неминуче..."
І твій, із Сум Маріє, сум та біль
На жаль по Слободі своїй я знаю...-
З усіх орбіт пекельних, звідусіль
Все зло в себе всмоктавши, орків зграя,
До Суду, поспішає вбити нас,
Дівча-черешне, дівчино-лілеє...
Блакитно-золотий іконостас
Плекає літо.
Й посивішав Спас
Над щойно розіп'ятою землею...
22.6.22
Другие статьи в литературном дневнике:
- 29.06.2022. ***
- 27.06.2022. ***
- 26.06.2022. ***
- 25.06.2022. ***
- 23.06.2022. ***
- 20.06.2022. ***
- 19.06.2022. ***
- 17.06.2022. ***
- 12.06.2022. ***
- 11.06.2022. ***
- 09.06.2022. ***
- 08.06.2022. ***
- 07.06.2022. ***
- 06.06.2022. Сто днiв
- 05.06.2022. ***
- 04.06.2022. ***
- 03.06.2022. ***
