***

Чом погляд, пані, Ваш такий сумний
У ці часи - я навіть не питаю...
Нестерпніше щодня хижацький вий
Війни, яка щомиті знов вбиває -

Чи то мале, мов квітка, янголя,
Чи юнака з розумними очима...
Мов збитий птах, лежить моя земля
З опеченими крилами й плечима.

Й шепочуть ледь уста її гіркі:
"Де Харків мій, мої Ірпінь та Буча?
Лихі часи. Скажені пси й вовки.
І полум''я - велике й неминуче..."

І твій, із Сум Маріє, сум та біль
На жаль по Слободі своїй я знаю...-
З усіх орбіт пекельних, звідусіль
Все зло в себе всмоктавши, орків зграя,

До Суду, поспішає вбити нас,
Дівча-черешне, дівчино-лілеє...
Блакитно-золотий іконостас

Плекає літо.
Й посивішав Спас
Над щойно розіп'ятою землею...

22.6.22

Другие статьи в литературном дневнике:

• 29.06.2022. ***
• 27.06.2022. ***
• 26.06.2022. ***
• 25.06.2022. ***
• 23.06.2022. ***
• 20.06.2022. ***
• 19.06.2022. ***
• 17.06.2022. ***
• 12.06.2022. ***
• 11.06.2022. ***
• 09.06.2022. ***
• 08.06.2022. ***
• 07.06.2022. ***
• 06.06.2022. Сто днiв
• 05.06.2022. ***
• 04.06.2022. ***
• 03.06.2022. ***