***

Коли верещала сирена,
мама всміхалась до мене,
виймала цукерку. І ми
летіли чимдуж до стіни
отої, де наші стільці
стояли... "Та ми молодці!" -
казала полегшено мама. -
"Дістались, немов не ногами,
Неначе на крилах! І ти
знов першим прибіг до мети!"

Тож, мама цукерку у ротик
вкладала мені, і животик
вкривала ангоровим пледом,
й казала "Боятись не треба..."
Я знав, як там страшно надворі,
та не зізнавався ніколи
матусі про те, що злякався!
Я просто на неї спирався,
жував карамельку і тихо
З матусею поруч я дихав...
Напевно, і мама боялась,
та також в цім не зізнавалась...
Співала на вушко пісні
під вибухи преголосні,
а ще запевняла: "Ми втрьох:
я, ти, і звичайно, що Бог!"
Ми бігали так щоночі.
Змагавсь за цукерку охоче!
Тулився до Бога і мами...
Нас троє! - ми всі пам'ятали!

Та якось одного дня
в лікарні прокинувся я...
"Де мама?!" - гукнув одразу, -
"Були ж ми утрьох завжди разом!"..
"Утрьох?" - запитав мене хтось, -
"Я бачив удвох... Чи здалось?.."
"Ви правильно бачили, так!
Бо Бога не видно ніяк!" -
сказав йому я... Він завмер:
"Ти тільки удвох з Ним тепер..."
І сів біля мене несміло,
і сльози у нього бриніли,
і звідкись узяв карамельку
(як в мами - смачну-солоденьку),
запевнив, що й мама удвох:
"Вона не сама, - з нею Бог"...

© Наталія Сиротич

Другие статьи в литературном дневнике:

• 31.03.2022. ***
• 30.03.2022. ***
• 28.03.2022. ***
• 27.03.2022. ***
• 26.03.2022. ***
• 25.03.2022. ***
• 24.03.2022. ***
• 23.03.2022. ***
• 22.03.2022. ***
• 21.03.2022. ***
• 20.03.2022. ***
• 19.03.2022. ***
• 18.03.2022. ***
• 17.03.2022. ***
• 16.03.2022. ***
• 15.03.2022. ***
• 14.03.2022. ДО СЕБЕ I ДО ВАС
• 13.03.2022. ***
• 12.03.2022. ***
• 11.03.2022. ***
• 10.03.2022. ***
• 09.03.2022. ***
• 08.03.2022. ***
• 07.03.2022. ***
• 06.03.2022. ***
• 05.03.2022. ***
• 04.03.2022. ***
• 03.03.2022. ***
• 02.03.2022. ***
• 01.03.2022. ***