Життя мерехтить наче свічка на злому вітру,
У безладі снів, сподівань і надій безоглядних,
І плаче душа, і злітає: ні, я не помру,
І матері так у прощаннях й сльозах безпорадні.
Молюся за сина свого, що пішов на війну,
За посмішку синю його і незграбні обійми,
За рідні вуста, що сказали мені новину,
Про те, що закінчаться десь геть усі, всі без винятку війни.
Лишають домівки і йдуть у незнане сини,
Фатальне й гірке, як сакральні поняття і числа,
Життя розділилось на те, що було до війни,
І те, що здійсниться, як мовимо стиха «опісля».
Молюся за нього і всіх українських синів,
За надра окопів і землю осколком подерту,
За вогняну лють у душі і холодну в борні
Із тим, хто прийшов убивати під захистом смерті.
Молюся за кулю, що сина мого омине,
Молюся за ворога, що не поцілить у нього,
І дуже надіюся, небо почує мене,
І сина поверне додому з лицем перемоги.
Молюся за тих, хто закінчить цю підлу війну,
І більш не вмиратимуть з горя батьки і солдати,
Молюся за тишу небесну і тишу земну,
І кроки дитячі назустріч до тата, до тата
Молюся…
Сергій Лазо, 24.04.22
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.