***«Маргарита, Матвій і Клим» — ці імена Олександр не може вимовити без сліз. Це його дружина та двоє синів, дев’яти і чотирьох років. Усі вони загинули, коли намагалися евакуюватися з Бучі. Олександр отримав важке поранення, йому ампутували ногу. З початку повномасштабного російського вторгнення родина залишилася в Бучі. Не могли кинути дідуся — він паралізований. Понад тиждень жили у підвалі. Газу та централізованої води не було, їх врятувала криниця у дворі. Обстріли були постійні, тож родина вирішила тікати. 6 березня вони разом з сусідами зібрали речі та виїхали з дому. Олександр розповідає, пересувалися машинами повільно, аби не наразитися себе на небезпеку. Проїхали 300 метрів — і росіяни відкрили по ним обстріл. Цивільні машини обстріляли з двох БМП. «Дітей вбили одразу, я встиг обернутися на них — вони були мертві. Я глянув на Риту, вона щось мені відповіла і все… вона також мертва», — згадує крізь сльози Олександр. Чоловіку сильно поранило ногу, її частину майже відірвало, розповідає він. Машину сусідів також розстріляли, водій загинув на місці. Його дружина і кума змогли втекти з-під атаки та заховатися в лісі. Коли ворожі БМП поїхали, Олександра врятували перехожі та довезли до ближньої лікарні. Там чоловіку ампутували ногу. Далі доправили до Охматдиту. Тут чоловік переніс ще не одну операцію. Розстріляну родину Олександра знайшов сусід через тиждень після трагедії. Він самостійно похоронив Маргариту та двох синів у Бучі. Пресслужба Охматдиту продовжує вести сумний і страшний літопис війни — розповідати про пацієнтів, яким надають допомогу у найбільшій дитячій лікарні країни. І це не тільки діти, а й дорослі. © Copyright: Миро Слава, 2022.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
