Сто людських жалiв

Летять на мене сто людських жалів -
тонкоголосих стріл - і душу ранять
батьки, дружина, син, сестра. Кохані,
О як я вами душу обболів
єдиною горючою сльозою
по чорних ваших бідах і по днях
безкрайої розлуки. Мов по пнях,
я волочуся кволою ходою,
І кожен крок мій криком аж кричить,
і кожен спогад серце зворушає.
А що мій гріх? Лиш той, що ще душа є,
якій усесвіт болями болить.
То й слава Богу, коли є спочинок
попереду. Та й байдуже — який.
Не ремствуй, що забідний був ужинок.
Зате тяжкий. Як коливо — тяжкий.
14.11.1972

#ВасильСтус

Другие статьи в литературном дневнике:

• 30.11.2020. У небi зорi
• 29.11.2020. Як страшно!
• 28.11.2020. Який бо холод довкруги!
• 26.11.2020. Втечу од свiту
• 25.11.2020. Крiзь сотнi сумнiвiв
• 22.11.2020. Синовi
• 21.11.2020. Нам не було негiдно...
• 18.11.2020. Нахиляюсь у тишi над вiршем
• 17.11.2020. Все бува у серцi людському
• 16.11.2020. Вечiрнiй сон
• 15.11.2020. Благословенна днино
• 14.11.2020. Рясним букетом бiлого бузку
• 13.11.2020. Вже цiлий свiт - на кiнчику пера
• 12.11.2020. Тiльки тобою
• 11.11.2020. Високi думи вiдiйшли
• 10.11.2020. Добрий день
• 09.11.2020. Не обезволь...
• 08.11.2020. Верни до мене
• 07.11.2020. Сто людських жалiв
• 06.11.2020. Перед тобою незбагненний свiт
• 05.11.2020. Вино кохання i вино проклять
• 04.11.2020. Скучив...
• 03.11.2020. Людина живе, щоб жити...
• 02.11.2020. Вечiр
• 01.11.2020. Це просто втома