***

Сполохане Різдво присіло на порозі,
Постукало в вікно: відчинять там чи ні?
Бо чує, що його зустріть тепер не в змозі,
Що час не для гулянь й не хочеться куті...

Сполохане Різдво не йшло - таки чекало,
Що пригадає люд для чого їм дано.
Людське земне єство до Бога призивало:
Не для потіхи час, та час творить добро!

Тож досить вже вагань: доречно - не доречно...
Господь прийде до всіх на фронті і в тилу!
І навіть там, де є наразі небезпечно,
Впускайте дух Різдва й молітеся Христу.

Різдво не просить страв і не на блиск чекає.
Солдата обійме й пригріє сироту.
Дасть крила тим, кого надія не лишає.
Й помолиться за тих, хто вже навік заснув.

Співаймо коляду і в радості й крізь сльози:
Хай світло у душі здолає темінь зла!
І хоч диктує час невтішні нам прогнози,
Та Бог на поміч шле спасителя-Христа!

Вірш: Наталія Петренко

Другие статьи в литературном дневнике:

• 29.12.2022. ***
• 26.12.2022. ***
• 25.12.2022. ***
• 21.12.2022. ***
• 19.12.2022. ***
• 18.12.2022. ***
• 14.12.2022. ***
• 13.12.2022. ***
• 11.12.2022. ***
• 06.12.2022. ***
• 04.12.2022. ***
• 03.12.2022. ***