Хто знав, що почнемо так цінувати світло?
Кожна іскорка, спалах тепер на вагу золота.
Тамуємо подих, тишком домовляємося з вітром,
щоб не водився зі слякоттю і не тяг за собою холоду.
Мить, коли от-от мають вимкнути "за графіком" ,
до дрібниць продумана — щоби ліхтар під рукою...
І от, вчасно згасло... Думаєш, як би у що не втрафити,
поки шукаєш в темені нинішню світлозброю.
День короткий, а ніч так вправно хапає тебе за очі,
що не відаєш, як вміститися в куций шмат часопростору.
Але насправді дякуєш... Дякуєш ЗСУ і ночі,
бо так вправно ховають тебе від ворожих пострілів...
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.