Перш, нiж пiвень запiе

Миро Слава: литературный дневник

Петро — не Юда. Він любив Учителя.
І вуст він зроду був би не отверз.
...Коли вели Ісуса до мучителя,.
була сльота. Петро апостол змерз.


А тут раби і слуги архирейські
такий вогонь великий розвели!
Петро подумав:
— Я лише погріюсь,
бо хтозна, чи ще прийдеться коли


Bін підійшов до ницих і бундючних,
і руки грів при їхньому вогні.
Слуга спитав: — Ти також його учень? —
Була сльота. Сказан апостол: - Ні.


Він так сказав і той його облишив.
Раби і слуги підкидали хмиз.
Месію били. В груди. І в обличчя.
Вогонь горів.. Петро дивився вниз.


Коли ж Ісуса повели, одмучили
і розп'яли в такій височині,
слуга спитав: — Ти був між його учнями? —
Горів вогонь. Петро промовив: — Ні.


Він руки грів і зневажав Пилата,
В своєму серці плакав і скорбів.
Але вогонь продовжував палати
І він сидів, як раб серед рабів.


Бо ж розіпнуть. І хто ж тоді нестиме
святе учення у майбутні дні?
Слуга сказав: — Я ж бачив тебе з тими!
І втретє він тоді відрікся: — Ні.


Ну, Петре, як? Зігрів свої долоні?
Урятувався? Догоряє хмиз...
Тебе розіпнуть десь аж при Нероні.
Зате інакше: головою вниз.


#ЛінаКостенко



Другие статьи в литературном дневнике: