Перш, нiж пiвень запiе
Петро — не Юда. Він любив Учителя.
І вуст він зроду був би не отверз.
...Коли вели Ісуса до мучителя,.
була сльота. Петро апостол змерз.
А тут раби і слуги архирейські
такий вогонь великий розвели!
Петро подумав:
— Я лише погріюсь,
бо хтозна, чи ще прийдеться коли
Bін підійшов до ницих і бундючних,
і руки грів при їхньому вогні.
Слуга спитав: — Ти також його учень? —
Була сльота. Сказан апостол: - Ні.
Він так сказав і той його облишив.
Раби і слуги підкидали хмиз.
Месію били. В груди. І в обличчя.
Вогонь горів.. Петро дивився вниз.
Коли ж Ісуса повели, одмучили
і розп'яли в такій височині,
слуга спитав: — Ти був між його учнями? —
Горів вогонь. Петро промовив: — Ні.
Він руки грів і зневажав Пилата,
В своєму серці плакав і скорбів.
Але вогонь продовжував палати
І він сидів, як раб серед рабів.
Бо ж розіпнуть. І хто ж тоді нестиме
святе учення у майбутні дні?
Слуга сказав: — Я ж бачив тебе з тими!
І втретє він тоді відрікся: — Ні.
Ну, Петре, як? Зігрів свої долоні?
Урятувався? Догоряє хмиз...
Тебе розіпнуть десь аж при Нероні.
Зате інакше: головою вниз.
#ЛінаКостенко
Другие статьи в литературном дневнике:
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь .
Соглашаюсь