Лялькове кохання
Илахим
Усміхаюся... живу... а на серці лід...
(Лія Лембергська)
Час, здається, осліп, небеса оглухли,
Адже поруч не ті, навкруги не те.
Вдосталь приводів - втіха не ллється в кухлик,
А німа порожнеча з душі не йде.
Так сокирі на капость мовчать дерева.
Так міняється пульс в унісон гудку.
Ніж крутити на пальці кільце цареве,
Легше взяти - і смикнути за чеку.
Бо не вихід мовчанка чи оковита.
Ти вважаєш, напевно, що краще так,
Коли вдих підмінив вже собою видих,
Коли відлік зворотньо ведуть тік-так.
Нудно диму у вимоклій сигареті.
Бути? Ні? – що той данець нагородив?
Ти неначебто виключенеє третє
Серед пари життєвих альтернатив.
І робота дурдом, і розваги - ясла.
Ліпший друг, гірший ворог собі сама.
Як дитя панораму з маленьких пазлів,
Так ти щастя збирала - і все дарма.
Гірко Барбі, коли в неї справжнє серце,
То лялькове кохання заграло вщент.
І навіщо ти дивишся в те люстерце?
Там і усміх фірмовий, і погляд – бренд.
Порожнечу даремно вивчати в лупу.
Жодним приладом темряву не збагнеш.
Хоч вовчицею вий, хоч очима лупай,
Ніт триває роками й не має меж.
Краща відповідь –нах..й це все послати.
Тільки відповісти – це ще не змогти.
А у дзеркалі те, чим колись була ти.
Але, Боже – наскільки ж уже не ти!
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
