***
Як я втомився бути все на людях!
Важке це діло — влада, булава.
То вони люблять, то вони не люблять.
Та всяк тебе ще й брудом облива.
Умри за них, і то їм буде мало.
Усе віддай — обізвуть хитруном.
Видать, це наше неподільне право —
своїх гетьманів обкидать багном.
Ось я тут вийду на дозірну вежу
та понавколо подивлюсь.
І ні від кого не залежу.
І тільки Господу молюсь.
Я кінь. Я не тягло. Я доброї породи.
Як борозенний віл — тягну, тягну, тягну.
О Боже мій! А в світі ж є народи,
своїм великим знаючі ціну.
А тут, добивши слово до сколотин,
Всяк хоче правду виказать свою.
І я, обляпаний болотом,
В чиїх очах невронений стою?
НЕ ЗВИКЛИ ДУМАТЬ, ЗВИКЛИ ГОВОРИТИ.
Кричати звикли — "слава" та "ганьба".
Злиденний дух, прикутий до корита,
лише ногами правду розгріба.
Душа захрясла в цьому хомутинні,
де лиш горби вклоняються горбам.
Як там я вчив ще змалку по-латині:
"Гублю себе, коли служу рабам!"
(уривок із "Берестечка" Ліни Костенко)
Другие статьи в литературном дневнике:
- 30.06.2021. ***
- 26.06.2021. ***
- 25.06.2021. ***
- 23.06.2021. ***
- 22.06.2021. ***
- 20.06.2021. ***
- 19.06.2021. ***
- 18.06.2021. ***
- 17.06.2021. ***
- 16.06.2021. ***
- 14.06.2021. ***
- 13.06.2021. ***
- 12.06.2021. ***
- 07.06.2021. ***
- 06.06.2021. ***
- 04.06.2021. ***
- 02.06.2021. ***
- 01.06.2021. ***
