«Дві паралелі, два меридіани –
От і квадрат. Живи. Твори. Вмирай.»
(Євген Плужник)
Вчора блукав вулицями глухої осені, слухав голос холодного осіннього вітру. Навколо була мряка та мжичка, пронизливий холод листопада. Я підібрав з мокрої бруківки яскраво мідний листок дуба червоного (Quercus rubra) – дерева, батьківщина якого далеко за океаном, але доля занесла його на землю Ірландії. А в далині я побачив старого глухонімого двірника, який був мокрий так само як і його вулиця. І тоді я написав у своєму нотатнику таке:
Хотілось би знати:
Від чого ховаються люди
Під парасольками сірими:
Хіба тільки від крапель дощу:
Цього меланхолійного проповідника,
Цього пастора чорного готичного костелу,
Цього чорнокнижника та алхіміка
Моєї Європи темної,
Як каптур
Прочанина.
Серед каменів мокрих
Та дерев голих, як душа божевільного,
З осінньою нудьгою
У старому подертому портфелі
Вдаю з себе шанувальника
Чи то напою дивного,
Чи то вітру холодного.
Хоча вітер – теж напій.
Пийте його шодня,
Як п’єте безнадію
Двірника-шульги.
А він теж поет
(А ви і не знали),
А він теж Бах
(А ви і забули),
А він теж філософ
(А ви його книгу вулиць
На вогнище).
Ото ж бо....
«Дві паралелі, два меридіани –
От і квадрат. Живи. Твори. Вмирай.»
(Євген Плужник)
Вчора блукав вулицями глухої осені, слухав голос холодного осіннього вітру. Навколо була мряка та мжичка, пронизливий холод листопада. Я підібрав з мокрої бруківки яскраво мідний листок дуба червоного (Quercus rubra) – дерева, батьківщина якого далеко за океаном, але доля занесла його на землю Ірландії. А в далині я побачив старого глухонімого двірника, який був мокрий так само як і його вулиця. І тоді я написав у своєму нотатнику таке:
Хотілось би знати:
Від чого ховаються люди
Під парасольками сірими:
Хіба тільки від крапель дощу:
Цього меланхолійного проповідника,
Цього пастора чорного готичного костелу,
Цього чорнокнижника та алхіміка
Моєї Європи темної,
Як каптур
Прочанина.
Серед каменів мокрих
Та дерев голих, як душа божевільного,
З осінньою нудьгою
У старому подертому портфелі
Вдаю з себе шанувальника
Чи то напою дивного,
Чи то вітру холодного.
Хоча вітер – теж напій.
Пийте його шодня,
Як п’єте безнадію
Двірника-шульги.
А він теж поет
(А ви і не знали),
А він теж Бах
(А ви і забули),
А він теж філософ
(А ви його книгу вулиць
На вогнище).
Ото ж бо....
«Две параллели, два меридиана -
Вот и квадрат:
Живи. Твори. Умри.. »
(Евгений Плужник)
Вчера... бродил по улицам глухой осени...
(слушал голос холодного осеннего ветра...
Вокруг... был туман изморось (пронизывающий...) Холод... ноября.
... я. Подобрал... с мокрой мостовой. Ярко медный лист дуба (красного дерева - Quercus rubra) Родина которого... далеко за океаном.
Но судьба... занесла его на землю Ирландии. А вдали... (я увидел...) Старого глухонемого дворника... который был мокрый (так же как и его улица...
И тогда... я написал в своем блокноте следующее:
Хотелось бы... знать:
От чего? (под зонтами серыми...) Скрываются... люди.
Разве только... от капель. Дождя?
(этого...) Меланхолического. Проповедника.
(темной...!) Как капюшон. Богомольца...
... посредине. Мокрых... камней. И деревьев... голых...
Как душа... сумасшедшего (с осенней хандрой...
В старом. Рваном... портфеле.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.