Дивися... Пер. В. Агаповой

    Дивися! Вже жовтень у жовтім плащі
    Із сивого неба нудні ллє дощі...
    Та я не зважаю на мрячну погоду -
    Беру парасолю...Іду на Природу...

    Яка необачність! Не радує зір
    Принишклий та сірий насуплений двір...
    З гілок обважнілих злітають краплинки -
    Кап-кап...Наче лічать скрадливі хвилинки

    Життя, у якому усього надмір -
    І щастя, і горя... Біжать на папір
    Дарунки щасливі...І миті незрячі...
    Свідомі роки...Навіть сльози гарячі

    Мого каяття - всі відбитки серцеві...
    А надто - вся слава за долю - Творцеві!


                Перевод - Валентины Агаповой
                http://www.stihi.ru/2019/10/01/2722


А вот и октябрь в пожелтевшем плаще
Из туч поседевших шлёт весть о дожде…
Не буду смотреть на угрозы погоды,
А зонтик возьму… и айда на Природу…

Но маху дала я… не радует взор
Поникший под Небом насупленным двор…
И вот уже с веток дождинки слетают –
Кап-кап… они словно минутки считают

Судьбы, у которой сверх меры всего –
И счастья, и горя… С листа моего,
Чем жизнь одарила, и льётся всё это -
Раскаянья слёзы, любовь без ответа…

На сердце остались зарубки от боли.
И всё-таки слава Творцу, Божьей воле!..

                Перевод - Кариатиды Сны
                http://stihi.ru/2019/10/06/8475


     Смотри! Уже  жовтень в желтом плаще
     Шлет с туч поседевших нудность  дождей ...
     Но я, несмотря на туман-непогоду,
     Беру с собой зонтик ... Иду на Природу ...
   
     Какая оплошность! Не радует взор
     Притихший под Небом нахмуренным двор ...
     С тяжёлых ветвей  дождинки слетают -
     Кап-кап ... Будто  кто-то минутки считает

     У жизни, в которой есть место всему -
     И счастью, и горю... В стихи перелью
     Я счастья дары... И слепые  удачи...
     Известные годы... И слёзы  горячие

     Раскаяний - все отпечатки на сердце...
     Спасибо  Творцу за судьбы совершенство  !



                Поетичний відгук - Соловей Заочник

Жовтневий світанок бурмоситься як...
І світла все меншає, наче надвечір,
щільніше закутую мерзнучі плечі,
а вітер – відверто-прозорий на смак...

Все більш сутеніє – і ось тобі дощ!
Не злива уже – а марудний, повільний,
та по парасолі стукоче доцільно –
йому недостатньо газонів та площ.

Вилизує кожну хмизину, листок,
вмиває до блиску яскравого квіти,
а вітер обтрушує свіжоумитих
і студить сміливих до сліз і кісток.

Сховалося все, що з крилами, без них,
поділися десь голуби і комахи,
з дерев облітають обірвані лахи –
політ осоружних, тепер вже німих.

Ступаю між світла кленових долонь,
що жебрають ще хоч краплину уваги,
натомість обіцяні крихти наснаги...
А дощ відбиває поклони чолом...