Маленька чорна сукня... Якiв Баст

Накотяться хвилі душевні з таємних глибин
І м’яко затихнуть, впадаючи в лагідну сутінь.
Народжена ніжність, фарбована в аквамарин,
Плете візерунки на чорній кримпленовій сукні.

Зариюсь щокою у гриву розпущених кіс…
Вдихну аромати п’янкої знемоги парфума.
Незримо відпустить страховки таємної трос.
Ми разом. Удвох. Ми кохаємо. От і вся дума.

Чарує японське в розкосих і темних очах
І усмішка в рисах тонких пустотливо блукає…
В пітьмі накриваю своїм поцілунком уста,
Продовжити муку солодку ще трохи бажаю…

Я весь розчиняюсь в тобі. В насолоді тону.
Уміло веду у чутливому танці прелюдій.
Із місячним променем лину у казку нічну,
І стукає серце, мов залпи гарматні, у грудях.

Рука ніжно гладить плече і по спині веде,
А ти пригортаєшся міцно і стогнеш в обіймах.
Було це давно. Та мені все на згадку іде
Парфум «Може бути» і застібка сукні надійна…

2019
Оригинал стихотворения:
Маленькое чёрное платье
Яков Баст
Душевные  волны накатят из скрытых глубин.
И  мягко стихают, теряются  в чёрном квадрате…
Рождённая нежность окрашена в аквамарин,
Рисует  узоры  на  чёрном кримпленовом платье…

Зароюсь щекою в роскошную гриву волос.
Вдохну ароматы пленительной неги парфюма.
Незримо порвётся мой скрытый страховочный трос.
Мы  вместе. Вдвоём…Волю чувствам.  И нечего думать….

Есть что-то японское в тёмных раскосых глазах.
А  в скулах точённых живёт озорная  улыбка…
Во тьме накрываю своим поцелуем уста,
Стараясь продлить эту  сладкую, страстную  пытку…

И я растворяюсь в тебе. В наслажденье тону.
Веду чутко в чувственном танце любовных прелюдий…
Луч бледной луны, как прожектор, скользит по ковру.
И сердце стучит гулким эхом, как залпы орудий.. .

Рука плавно гладит плечо и ведёт по спине…
А ты прижимаешься крепко и стонешь в объятьях…

Прошло столько лет…До сих пор вспоминаются мне
Духи "Может быть"  и застёжка на маленьком платье…

2012