Людмила Юферова. Хатёнке

Автор: Людмила ЮФЕРОВА, Украина

                Перевела Инесса Соколова

ХАТЁНКЕ

Вам признАюсь, я не городская.
По душе село без суеты. 
Здесь одна избёнка лишь живая
В ряде хат из глины, и кресты…

Солнышко сползло по паутине,
И спустился вечер словно тать...
Глядя на картину, сердце стынет,
Жаль, глаза хатёнки не блестят.

Под ногами скрипнуло крылечко,
Двери – от касания руки.
Замерло с волнением сердечко.
В сенях – вёдра, в хате – рушники…

Ты и я – мы обе одиноки.
Ждет нас интригующий сюжет:
Подбелю твои, с любовью, щёки,
Наведу внутри я марафет.

Серый дом –  как старенькая кошка –
Села на завалинку и спит…
Я протру зрачки в его окошках,
И никто не скажет: дом грустит.

Напилю я дров себе незнатной, 
К Рождеству порадует кутья.
Ну, так что, теперь моя ты, хата?
Жить нам вместе: мы с тобой друзья!
---

Оригинал

ХАТИНЦI

Я по кармі – не міська людина,
Утекла в село від суєти,
В тім селі – жива одна хатина
Й купи глини – вимерлі хати.
 
Сонечко сповзло по павутинці,
Вечір став за кленами, як тать…
Хто ж це жив у цій сумній хатинці,
У якої очі не блищать?
 
Глухо стогнуть дерев’яні сходи…
Я легеньким доторком руки
Відчиняю двері до господи.
В сінях – відра, в хаті – рушники.
 
Ти і я – бабусі одинокі,
Жде нас інтригуючий сюжет:
Підбілю твої старенькі щоки,
Наведу в кімнатах марафет.
 
Сіра хата, мов старенька киця,
Всілася на призьбу і дріма…
Я протру запилені зіниці,
Ти не будеш кинута й німа.
 
Напиляю дров тобі багато,
На Різдво порадує кутя.
Ну так що, тепер моя ти, хато?
Значить, дружба і нове життя!

http://tvoistihi.com.ua/article/104741