Матчын хлеб

Мне маці ў дарогу лусту хлеба
заўжды давала: не пярэч - бяры,
і на пытанне: для чаго? Казала: трэба,
хлеб беражэ ад стомы і бяды!

Звычайны жытні хлеб, не велікодны
куліч, ні здоба і не каравай.
"У дарозе хлеб ніколі не пашкодзіць,
куды б ні йшла - ты гэта памятай!

Пры пераездах дальніх, на вакзалах,
дзе хваляю натоўп людскі плыве,
я із кішэні матчын хлеб выймала -
як добра, што паслухала яе.

Кідала крышку хлеба ў рот употай,
саромячысь - глядзіць хто на мяне...
Больш стомлена дарогай, чым работай,
а вось пад'ела - сілу хлеб дае.

А нехта бавіў час у рэстаране,
там елі ветчыну, ці то балык,
я ад душы казала "дзякуй" маме -
не па карману быў мне гэты шык.

Быў хлеб заўжды у хаце у пашане,
у абрусе белым пад іконай на стале.
Без хлеба, нават, госцем госць не стане,
хлеб на стале - бяда той дом міне.

Яшчэ да хлеба, дзе кусочак сала,
яечня з печы, крынка малака,
прысмакаў хітрых тых душа не знала,
хіба ў калядны вечар каўбаса.

Той час прайшоў - цяпер, скрывіўшы носа,
мне дзеці кажуць: хлеб узяць -каму?
Цяпер, што хочаш, колькі не папросіш,
усё паднясуць - дай толькі грошай цьму.

Старэем і былое успамінаем...
я усё часцей пад нос сабе бубню:
Як добра,што мы голада не знаем,
бяда, што хлебу мы не ведаем цану.






Матусин хліб.   http://www.stihi.ru/2017/07/16/3387
Лариса Геращенко


Мені мати в дорогу скибку хліба давала, ще й казала при цьому: «Не пручайся, бери!»
А коли я питала: «Для чого?»- казала: «Він тебе збереже від утоми й біди.

Простий цей хліб, не Великодний, не булка біла, і не коровай,
в дорозі він ніколи не зашкодить. Куди б не йша, про це не забувай!»

При переїздах дальніх, на вокзалах, де хвилею потік людський тече,
я із кишені хлібець той виймала, й раділа завжди – він у мене є!

А хтось в цей час сидів у ресторані, і їв там сало, ковбасу, а то й балик.
Я «дякую» завжди казала мамі: не по карману був мені той шик.

Був хліб завжди у хаті у пошані, під білим рушником, як свято, на столі.
Без хліба навіть гостем гість не стане… І голоду не знали ми тоді.

А ще до хліба та шматочок сала, яєчня з печі, глечик молока…
І присмаків найкращих душенька не знала, хіба що на Святвечір – ковбаса.

Пройшли роки… Тепер, скрививши носа, (коли в дорогу дітям хліб даю): «Кому?!
Усюди, завжди, скільки не попросиш, все подадуть – дай тільки грошей тьму!»

Старіємо.  В минуле зазираєм. Я все частіше тихо гомоню:
Як добре, що ми голоду не знаєм… Біда, що ХЛІБУ втратили ціну!»

Липень 2017р.