Песня о матери

  Засеяла годы добром,
                словно хлебное поле,
  Оставив планету
               такой, как создал её Бог.
  Детей научила
               справляться по-совести с долей,
  Вздохнула тихонько
                и с миром пошла за порог.
- Куда же вы, мама?!
                - тревожно воскликнули дети.
- Куда вы, бабуля?
                - внучата к воротам бегут.
- Да, мне за лесочек,
               где солнце садится под вечер,
  Пора мне, родные,
                а вы без меня уже тут.
- Да как мы без вас,
                это ж надо, придумали, мама!
- А сказочку кто нам,
                бабуля, прочтёт перед сном?
- Все радуги неба
                оставлю я вам с журавлями,
  Хлеба золотые
                и травы лугов с серебром.
- Не надо нам радуг,
                богатств всего мира не надо,
  Вы только встречайте
                теперь нас всегда у ворот
  Останьтесь навеки,
                мы с вами всегда будем рядом
  И в жизни у вас
                не останется больше забот.
  Она улыбнулась,
                седа и красива как доля,
  Взмахнула рукою
                и будто крыло обрела.
- Живите счастливо!
                - и стала задумчивым полем
  И целой планете
                навеки себя отдала.

10.03.2012 г.


Автор Борис Олійник

  ПІСНЯ ПРО МАТІР

 Посіяла людям
         літа свої літечка житом,
 Прибрала планету,
         послала стежкам споришу,
 Навчила дітей,
         як на світі по совісті жити,
 Зітхнула полегко -
         і тихо пішла за межу.
 - Куди ж це ви, мамо?! -
         сполохано кинулись діти.
 - Куди ви, бабусю? -
         онуки біжать до воріт.
 - Та я недалечко...
         де сонце лягає спочити.
 Пора мені, діти...
         А ви вже без мене ростіть.
 - Та як же без вас ми?..
         Та що ви намислили, мамо?
 - А хто нас, бабусю,
         у сон поведе по казках?
 - А я вам лишаю
         всі райдуги із журавлями,
 І срібло на травах,
         і золото на колосках.
 - Не треба нам райдуг,
         не треба нам срібла і злата,
 Аби тільки ви
         нас чекали завжди край воріт!
 Та ми ж переробим
         усю вашу вічну роботу, -
 Лишайтесь, матусю.
         Навіки лишайтесь. Не йдіть.
 Вона посміхнулась,
         красива і сива, як доля,
 Змахнула рукою - злетіли увись рушники.
 «Лишайтесь щасливі», -
         і стала замисленим полем,
 На цілу планету,
         на всі покоління й віки.

https://www.youtube.com/watch?v=VAABpaz2uJw