Цей вірш написано під час "помаранчевої" революції, в якій, до речі, зараз дуже розчарувалась... Проте, врешті-решт, люди, що стояли на Майдані не винні, що їх в черговий раз обдурили, вони боролися за правду, тому вірш присвячено саме їм, а не теперішній [censored] владі...
Стуса теж люблю, до речі, нещодавно спілкувалася з його сином. Один вірш мене взагалі пройняв наскрізь, не впевнена, що пам'ятаю точно, а проте:

Присмеркові сутінки опали,
Сонну землю й душу обплели.
Самоти згорьовані хорали
Знов мені дорогу замели.

І куди не йду, куди не прагну -
Смерк сосновий меркне угорі.
Виглядаю долю довгожданну,
А не діжду - вибуду із гри.

Аж і гра: літають головешки,
Зуби клацають підідіотський сміх.
Регочу на кутні - буде легше
(А як буде важче - то не гріх).

Що тебе клести, моя недоле?
Не клену. Не кляв. Не проклену.
Хай життя одне - стернисте поле,
Але перейти - не помину.

Дотягну до краю. Хай руками,
Хай на ліктях, поповзом – дарма,
Душу хай обшмугляю об камінь –
Все одно милішої нема

За оцю утрачену й ледачу,
За байдужу, осоружну, за
Землю цю, якою тільки й значу
І якою барвиться сльоза.

Марина Осенняя   01.06.2005 23:41   Заявить о нарушении