Повсталiй украiнi

Хіба Ти винна, м’яка та ніжна,
Що стали діти твої байдужі?
Стріла історії, мимобіжна,
Не вразить тих, хто Тебе паплюжив.

Танцює вітер в долонях поля,
Гуляє вітер в Карпатських горах.
І нам здається, що, ніби, воля,
А душу тихо вбиває ворог.

Як випивали потроху сили,
То ми спокійно на це дивились.
І вже здавалося, що спинили,
І Ти повірила, що скорились.

Аж ось Тебе залили брехнею,
Народ хотіли з багном місити...
І грім століть прокотивсь землею:
Свободу іродам не спинити!

І грізне Ти підняла обличчя,
А руки цвітом сталевим стали.
Хай гине темне середньовіччя,
Вмирають пафосні ідеали!

Засяяв сонячний колір в душах,
Моменти істини незабутні!
І хто залишиться вже байдужим,
Коли країна живе майбутнім?

І Ти воскресла з вогню і піни,
Козацька кров закипіла в жилах.
В очах – пожежа. Ламають стіни,
Що всіх синів твоїх охопили!

Отож візьмімось, брати, за руки,
І цей ланцюг вже не розірвати.
Нас не здолати пекельним мукам,
І навіть смерті не подолати!

22.12.04