Є гостра потреба у масштабній фігурі-символі.
В Україні буяє всеохоплююча ідеологічна криза, і це вочевидь є результатом глибокої кризи ідентичностей тутешнього люду як такого. Ні час, ні місцевий простір нам не належать, бо в масі своїй ми не розуміємо, де в просторі починається та Україна і де вона закінчується. Не в останню чергу через територіальні втрати, але не лише через це. Через культурну експансію, наприклад, різноманітних булгаковцев, які досі уперто пхають столицю нашої країни в русскій культурний контекст тощо.
Те саме й з часом, оскільки час між Батиєм і Хмельницьким наглухо відсутній в масовій уяві, відповідно відсутній в маскульті, а як результат й у смислотворчій високій культурі.
Нема взагалі чіткого суспільного консенсусу - що таке Україна і хто такі українці. В українці скопом запихують усіх паспортизованих громадян нашого державного утворення, навіть якщо це тупо відбита вата і за культурним кодом строго "русский человек" (незалежно від етнічного походження).
Саме тому, скажімо, "русская певица" Оля Полякова вважається українською співачкою, хоча її українськість неочевидна і полягає хіба у прописці за адресою. Звідци ця постійна плутанина і наділення українців тими політичними якостями, які для них взагалі-то не є характерними. Нас взагалі-то мало. Не більше 15 мільйонів люду так-сяк є українцями, тобто людьми, що хоч трошки, але перебувають в українському культурному та ідеологічному полі, знову ж таки, безвідносно етнічного походження.
Історичні ж фігури, скажімо, які кволо але таки пропонуються у якості "точок зборки", вони або політично і культурно локальні, або є такими, що ну геть втратили контекстуальну актуальність. Потреба в масштабній фігурі, фігурі-символі, яка прошивала би Україну в часі з глибокого минулого і аж до непевного поки майбутнього, як ніколи гостра.
Тут на думку спадає одне. Гадаю собі скромно, що постать Костянтина Острозького уже нині треба піднімати на українські знамена так само, як було свого часу, та й досі, піднято Богдана Зиновія Хмельницького.
Саме в смислі фігури ключової для національної і ширше європейської ідентичності, і саме в просторі і головне, знову ж таки, в часі. Ба більше, так собі міркую, що Хмель мав би уже й поступитися Князеві принаймні на цьому етапі нашого історичного розвитку. Якщо вже відверто - ідеологічно Хмельницький себе вичерпав, а ось Острозький - бездонна криниця корисних політичних, ідеологічних, культурних смислів для сучасної України.
(Художник, письменник, музикант Іван Семесюк)
