Эль Ниньо, или... Майк Зиновкин. Мох... Шон Маклех
ЭЛЬ НИНЬО, ИЛИ ПРО ЭТО...
Майк Зиновкин.
В этом много жизни, но мало смысла –
Так считают дни, но не помнят числа,
Нелогично путая пресно с присно,
Солят раны на зиму, как грибы.
Здесь у вас, на выселках, вне столицы,
Бог вручную лепит сердца и лица.
На кого теперь ты не будешь злиться,
Если он услышит твои мольбы?
Надо только заново выбрать папу.
Каждый варит щи и готовит лапоть,
Но чертоги райские брать нахрапом –
Вряд ли кто-то будет настолько храбр.
Это ж курам на смех, а, может, свиньям!
Смерть давно к тебе подбивает клинья.
Сладко шепчет на ухо: «мой Эль-Ниньо!»
И спускает демонов-чупакабр.
В этом много слов, но ни капли дела:
Наплевать на то, что она хотела.
Посмотри, как небо помолодело! –
Знать, прибили новый кусок холста.
И такая маза на все, без сдачи,
Прогулять и принципы, и удачу.
Слишком просто постить на Стену Плача:
Назовись Иудой – спаси Христа…
МОХ. КРОКІВ НЕ ЧУТИ.
Шон Маклех.
«Я став очеретом, який топчуть коні…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Коли я в останнє відвідував Ольстер, мене віз через кордон з Ірландською республікою водій в якого бракувало трьох пальців на лівій руці, і був шрам через все обличчя. Ми не розмовляли цілу дорогу, бо розуміли один одного без слів. Тільки при перетині кордону він сказав мені: «Ми – ірландці… Наша Батьківщина як крижина, що тане під нашими ногами…» І тоді я записав у свій нотатник таке:
Наш зелений острів –
Це айсберг вкритий мохом,
Який застряг на мілині
Океану часу.
Отак ми і плаваємо
У нашому «тимчасово»,
Думаючи про вічність
Між старими дольменами,
Співаючи свої сумні пісні
Про терпку потойбічність.
Крига нашого айсберга
Не тане – бо споконвіку гаряча
Як чай у заварнику
Дивака О’Генрі.
П’ємо його ковтками
Навіть не думаючи,
Печемо свої ірландські пудінґи
З хвилин та помилок,
З безглуздя нашої історії,
З недоречних жартів
Та порожнечі несказаних слів.
Смакує. Особливо з віскі.
Танцюймо свою джигу!
Танцюймо….
Другие статьи в литературном дневнике:
