Скільки бід розплескалось між міст і між сіл,
Скільки долей в кривавих загублено герцях...
Як у Воїна-Сина стріляли в приціл —
Поруч з ним розстріляли і мамине серце...
Поміж ребер у Мам тепер шмаття німе,
Не стидається ворог це місиво жерти...
Стільки чорний граніт світлих містить імен,
Стільки Мам, ще живих, уже душами мертві...
І стоїть, підпираючи тінню хреста,
Все кляне, бо дитя віддала на поталу...
Десь так само колись одна Матір свята
Під розп'яттям уже на коліна впадала...
Сиротливо пригладжує квіти вінків
І міцніше затягує чорну хустину...
Хто ж це Їм присудив із прадавніх віків
Колисати — й затім погребти свого Сина?..
(с)Вікторія Бричкова
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
