***

(... хроніки переміщення...)
— 254 —

А так, буває, хочеться тепла!..
А ти повз нього, віднедавна — скраю.
Не знаєш, хочеш знати, а не знаєш,
тобі усе те просто невтямки,
чому й за що отак життя карає?

Шукаєш собі прихистку в світах,
будуєш тихий закуток з нічого,
нанімо просиш стомленого Бога
тобі зіслати краплю забуття
і хоч дощинку власного порогу...

Коли в безсилля сон тебе вкраде,
на мить поринеш під свою перину.
Тут рідні стіни, Боже, рідні стіни,
горнятко чаю на твоїм столі...
Було колись...
Тепер одні руїни...

Рубцями перекроєні картини,
усмішки з фото під розбитим склом...
Але те все тепер лише "було"...
Живий...
Живу...
І ні, не на колінах!
Живу!..
Живий!..
В мені моє тепло...

© Оксана Воркун-Цепенда, 04.11.2022

Другие статьи в литературном дневнике:

• 30.11.2022. ***
• 23.11.2022. ***
• 18.11.2022. ***
• 17.11.2022. ***
• 14.11.2022. ***
• 10.11.2022. ***
• 09.11.2022. ***
• 05.11.2022. ***
• 04.11.2022. ***
• 01.11.2022. Велесова нiч