Палає небо... На шмаття тиша...
Тікає миттю з-під ніг земля.
Ми грішні, Боже! Ми, Боже, грішні.
Знов починаємо все з нуля.
Перед очима у коловерті
життя нерівні вузькі стежки.
Так легко вмерти... Та важко вмерти,
коли намріяв уже роки:
дружину, донечку і синочка,
затишний дім, безтурботність свят...
Смерть не питає — малює точку.
За мить всі мрії вогнем горять...
Але спинити уже несила
лавину гніву з глибин віків.
Душі прощення, а тілу — крила —
все переходить до дій од слів.
Війна безжалісно плоть ковтає,
а душі кісткою в горлі тим,
хто на сусідів дім посягає,
хто наживається на чужім.
Хрести впиваються в небочашу,
корінням всотуючи життя,
що обірвалося й не почавшись,
але так прагнуло вороття,
аби помститися за невинні,
гіркіші відчаю ріки сліз...
А ми чекаємо ще донині
давно обіцяний нам ленд-ліз...
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
