Моя душа звільняється від пут. Їй необхідна нескінченна путь. Їй необхідні обрії круті. І - щоб нічого зайвого в путі.
Тягар дрібниць і мудрощі дурниць Шпурну на дно покинутих криниць. Нехай іде кошлата суєта в очерета, на болота...
Несу на плечах небо і печаль. Несу в очах довірливість і даль. Моїй душі, як тону обертон, потрібні рани взятих перепон.
Потрібна мудра тиша самоти, щоб з нею людям пісню принести. І день прожить - аж знайдеться душа. І світло пить з Великого Ковша.
Ліна Костенко
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.