Я непомiтно перейшов межу

Я непомітно перейшов межу
самого себе. І лежу на споді
вітчизни, пам’яті, жаги, свободи,
не знаючи, що Богові скажу
за цю міграцію душі та тіла.
Обгасли зорі. Лиш одна світила
передутратою усіх прощань.
Ані кінця тобі, ані початку.
Отож і все: тікай — і без оглядки,
ачи понівечений, знов постань
посивілий, поділений, схололий,
рабований і мертвим і живцем.
Не смій померти! Стань перед кінцем
цього кривавого прокляття — долі.
Наприостанку в себе повернись,
щоб провернуть немилосердне лезо
оцих напасте-злигодне-поезій,
а вже тоді — хоч і за вітром війсь.
9.III. 1972

Василь Стус

Другие статьи в литературном дневнике:

• 29.01.2021. Кострубатий спогад
• 28.01.2021. Довкола стовбура кружляэмо
• 27.01.2021. Переселення
• 22.01.2021. Не побиваюсь за минулим
• 21.01.2021. Я непомiтно перейшов межу
• 20.01.2021. Не потурай жалям
• 18.01.2021. Дорогi моi
• 17.01.2021. Червневий снiг
• 16.01.2021. На колимськiм морозi
• 13.01.2021. Кажи - ти сам?
• 12.01.2021. Синочку...
• 11.01.2021. Даруйте...
• 08.01.2021. Ти - людина
• 07.01.2021. Крiзь сотнi сумнiвiв
• 06.01.2021. Як добре те, що смертi не боюсь я
• 05.01.2021. Зда ться, нас нiколи й не було...
• 04.01.2021. Тепер шукай