ЛЮБОВ БЕНЕДИШИН
Долі перегорнута сторінка…
Спогадів притихлі голоси…
Наче рання осінь – літня жінка
В аурі прив’ялої краси.
Втомлена, сумна і непомітна,
Та чекає й досі в кожнім сні –
Юність, що мов птаха перелітна,
Так зненацька щезла вдалині.
Рання осінь… Може, ще не пізно
Погукати з вирію любов?
Ще душі у клітці буднів тісно,
Ще вогонь жаги не охолов.
Є ще шанс затримати важливе,
Щось незгасне ще в очах цвіте…
Наче купина неопалима,
В серці жінки – літо золоте.
