***

Знову не можу добитися пенсії. Знову з'їздила даремне, тільки гроші проїздила, а тепер -- зуби на полицю зовсім. Щоб зареєструватися для отримання пенсії, треба пройти кілька кіл пекла. Перше: взяти довідку у відділі соціального захисту. Як на мене -- соціального знущання, так буде чесніше. Черга -- не одна сотня людей. За день приймають у середньому двадцять. Не обов'язково тих, хто з четвертої години ранку вже стояв у черзі. Тих, у кого сильніші плечі. Так і сказала жінка зі списком у руках: пролізли ті, хто не стояв, навіть не записаний. Натиснули -- і все. Я тиснути не можу. По-перше, немає здоров'я, по-друге -- совість не дозволить. Ну і ще -- організм, на жаль, не витримує ніякого натовпу. В автобусі -- втрачаю свідомість. У черзі біля банку -- сповзаю, добрі люди сунуть таблетку. Хоча прийшла першою і в черзі теж перша. Ну це між іншим, кому цікаво. Коло друге. Банк. Щоправда, тут ситуацію все ж дещо налагодили. Немає вже того жахіття, що було раніше. Змогли ж -- коли захотіли! Поставили вагончики за лінією перетину "кордону", от вам і мобільні відділення "Ощадбанку"! Ідентифікуйся на здоров'я! В банку я отримала нову картку, а от щодо реквізитів своїх банківських, номера рахунку -- не видали: потрібна довідка ВПЛ (Временно Перемещенного Лица), українською не перекладаю, зрозуміло й так. І -- коло третє, найжахливіше: пенсійний фонд! У кінці минулого місяця черга була за шістсот, цього разу -- перед двомастами. Так, як і у відділі соцзахисту, приймають щодня близько двадцяти людей, теж прориваються без черги, люди злі і готові кинутися на кожного, хто хоч спитає що-небудь: ходять-бо по три -- чотири тижні, кому як "повезе". Перекличка щодня о сьомій ранку і о четвертій вечора, двічі на день. Причому в один і той же час -- і у відділі соцзахисту, і в пенсійному. Якщо десь затримався на хвилину, не встиг добігти -- викреслюють, причому з радістю, самі розумієте чому: чим більше викреслять із списку -- тим меншою стане черга. Тепер рахуємо: у відділі соцзахисту -- мінімум десять днів, щодня по дві переклички -- двадцять разів пенсіонер змушений старістю летіти на сьому ранку і в темноті шкандибати на шістнадцяту (або ж сидіти чекати весь день, кому важко і далеко добиратися, наприклад, людям лежачим або на костилях). У банку -- можна справитися за день, якщо повезе, можливо, за два дні. У пенсійному фонді -- днів десять -- двадцять, теж як повезе, а відмічатися, відповідно -- удвічі більше, двадцять -- сорок разів. Тепер баланс. Щоб здати документи на отримання пенсії, небхідно, як мінімум, 10 + 2 + 20 = 32 дні. І відповідно -- 60 -- 64 рази відмітитися в черзі. Це для старих, немічних людей, яких Закон України відправив уже на відпочинок, а знайшлися "добрі дяді", яким Закон -- не наказ, зробили все по-своєму -- щоб ми швидше виздихали, немічні і слабкі, "терористи" і "сепаратисти", ті, хто вже не потрібен моїй країні, бо в ній, бачите, переінакшили всі Закони. Мабуть -- згадали прислів'я: "Закон -- як дишло: куди повернеш -- туди й вийшло!"
Щодня заглядаю в Інтернет: чи є якісь новини, чи не дали нам, пенсіонерам із "зони АТО", як нас презирливо найменували тепер, отримати нарешті своє ЗАКОННЕ, зароблене в Україні. Зникли у безвість постанови від 10 серпня і 13 вересня цього року: "не можуть", бачите, їх прийняти, відправили "на доопрацювання". І наказали, як то кажуть, довго жити. А що? Чим не хід? Вдалий! У черговий раз замилити очі тій же Європі, тим людям -- з інших країн!-- які все-таки хвилюються за нас, українських пенсіонерів, яких так цинічно пограбувала власна влада, не віддаючи нам уже зароблене. Можна деякий час вішати лапшу на вуха, замилювати очі і водити круг пальця -- всіх, хто не живе в Україні і не зовсім у курсі нинішньої ситуації. Можна довго і нудно брехати. Адже ми, старі люди, без їжі просто потихеньку вимираємо. А це вже четвертий рік, як нам не віддають наше зароблене, наш останній шматок хліба. Та навіть не це головне. Головне -- в іншому! Як мені жаль тих, хто займається нашими пенсіями! Як вони ночей не сплять, бідолахи, думають, ламають голови: як же віддати нам наше? І перетин лінії розмежування вигадали, і персоніфікацію в Ощадбанку, і все інше, вищезгадане -- а все ніяк не виходить! ну просто "не получається" -- віддати нам пенсію! Перетин кордону -- через два місяці, а персоніфікація в банку -- через три! Не вистачило мізків, скажете? Що ж це виходить -- бідному пенсіонеру мотатися щомісяця? Та пенсії ж на саму дорогу не вистачить! Про здоров'я стареньких уже мовчу. З моєї школи, наприклад, один чоловік так і помер на лінії перетину: серце прихопило, не в усіх же сили є, щоб вистояти багатогодинні черги -- на одному, на другому, на третьому, четвертому пункті! Годин чотири -- п'ять -- і більше, іноді, говорять, аж до десяти, все це є в Інтернеті, не я вигадую. А хіба не можна зробити те і те -- одночасним? Скажімо, раз у три місяці -- і перетин кордону, й ідентифікацію в банку? або хоч і в два? Ні-і-і-і!!! Так нецікаво! Хто ж тоді помирати буде! Розумію, що ситуація -- "безвихідна". І пропоную свій варіант. Для особливо "мудрих". Просто жаль вас, хлопці і дівчата. Дуже вже ви стараєтесь -- наше нам "віддати". Ще надірветесь. Або пуп розв'яжеться. Так от, щоб такого не трапилось (бо як же ми тоді без вас!) -- пропоную: віддайте нарешті нам наше! досить уже знущатися над дідусями і бабусями! Ви ж теж колись ними станете! Із усього вигаданого вами -- залиште тільки персоніфікацію (ідентифікацію, перевірку особи -- кому який термін більше до вподоби) в Ощадбанку, раз у кілька місяців, або й зовсім без прив'язки до терміну. Адже наші гроші чекають нас на наших рахунках, як стверджуєте ви. Приїхав пенсіонер, пройшов ідентифікацію в Ощадбанку -- і тут же отримав свою пенсію. Касирка при перевірці натисне кнопку -- і сума розблокована! Іди до банкомату і отримуй! Своє, вже зароблене! І ніхто із аферистів і "бандитів" не скористається карточкою пенсіонера, адже ідентифікація -- це фотографування разом із власним паспортом. І не треба ніяких "соцзахистів", пенсійних, і т.д., і т.п.! Розвантажте, нарешті, бідних працівників цих закладів! Як у нас, кого ви обстрілюєте уже четвертий рік, так і в них, що змушені щодня обслуговувати багатотисячні черги нещасних, змучених і безправних старих -- здоров'я такого не витримує! Їм теж, я впевнена, ночами жахіття сняться! З нашими милицями, ходунками і втратами свідомості! З нашими сльозами, благаннями і відчаєм! От тільки що в Інтернеті знову вичитала: у Раді хочуть спростити порядок видачі пенсій нам, тим, про кого я пишу. І приблизно так, як пропоную я. Хтось хоче побитися об заклад зі мною? Що знову буде -- пшик на олійці? Скажімо, на двадцять -- тридцять тисяч доларів? Чому така сума? А щоб можна було виїхати з-під обстрілів, із війни, купити собі десь, хай найменшу, хай собачу будку, але власну! -- і забути оце жахіття, як страшний сон. Ви поцікавитесь -- а звідки ж у мене така сума? Дійсно, в мене її нема. Ні долара. Ні цента навіть. Більше того, долара я навіть у руках не тримала ніколи. Якось не до того було: все дітей учила, конспекти писала, до уроків готувалась. Та я впевнена: виграю парі -- я! Тому що всі ці "намагання", обіцянки і потуги -- не більше ніж черговий фейк, замилювання нам очей і водіння за носа. Хотіли б -- да--а--авно уже б зробили, віддали б нам наші пенсії і не морочили б голови -- ні собі, ні всьому світу, ні Європі -- до якої так прагнете потрапити і яка ніколи не прийме вас, убивць і грабіжників -- хоча б тому, що ви у своїх людей, у найслабкіших і немічних, відібрали їх останній хліб, залишили помирати голодною смертю. У Європи немає таких традицій, і вас вона, думаю, просто не зрозуміє. Та і самим, нарешті, повинно ж стати -- хоч трішечки, хоч на краплинку -- соромно.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 18.11.2017. ***
• 15.11.2017. ***
• 11.11.2017. ***