Константин

Його звати Костянтин -
В пеклі він такий один,
Він мов янгол-чарівник,
Хоч звичайний чоловік.

Його звати Костянтин -
Яка хата, такий тин,
Окультизму бакалавр,
По-латинськи розмовляв.

Його звати Костянтин -
На третину слов'янин,
В Україні кум і сват,
В Ватикані панібрат.

На перетині сторіч
Прикордонник потойбіч -
Срібний хрест у рукаві,
Заклинання в голові,

Чорне кошеня у жмені,
Часничина у кишені,
Захисник людей, тварин -
Його звати Костянтин.

За кафедрою студент -
На магістра претендент,
На історії релігій
Вивергався, як Вергілій.

Захистивши свій диплом,
Наколов на зиму дров,
Сіна накосив хліви,
Яблук насушив торби.

Його силі і красі
Заздрили ці карасі -
Їм статус не дозволяв
Йти босоніж до селян.

Задощило восени,
Задрімали ясени,
Сповільнився часоплин,
Отець Дмитрій кличе в Рим.

Випадок страшний: удень
Лізе демон із грудей,
Дівчина верещить,
А за шибкою дощить.

Вийшов Костянтин з таксі -
Зустрічали його всі.
"Дзеркало несіть! Мерщій!"
Барабанили дощі...

Уперіщив, як з відра;
З іконами Павла й Петра
Й Миколая Костянтин
Помолився, накадив.

Демон лізе, як чужий,
Вуж обвивсь навколо ший;
"Батько, син і дух святий,
Котись, падло, під три чорти!"

Усміхнувсь на сто гнилих
В віддзеркаллі чорторіг,
І чолом розбивши скло,
Лізло на поверхню зло.

В ліжку дригалось дівча,
Тьмяно блимала свіча;
Костянтин - він жнець і жрець,
Й дзеркало розбив ущерть.

Розлетілись на шматки
Мізки демона й кишки,
Усміхнулося дівча
Без полуди на очах,

Всі раділи і батьки
Несли ковдру для доньки,
Дощ ущух, а янгол зник -
На столі лишив часник.

Костянтин прибув у храм,
Грав орган, камін палав.
"Падре, похитнувсь баланс!
Лізуть демони щораз
Наполегливіше скрізь,
Чи було таке колись?"

Падре склав долоні рук:
"Це якийсь невдалий трюк.
Ти ж, мій сину, геть змарнів,
Відпочинь хоч кілька днів."

Костянтин не спав всю ніч,
Прокидався від жахіть;
Вранці - кави еліксир,
І цигарку? - Ні, мерсі.

У готелі таргани,
У кав'ярні деруни,
Чути кафедральний дзвін...
"Ало! Пане Костянтин?

Це пані Анджела, сержант,
Мені потрібен консультант
У справах ритуальних вбивств." -
"Я до Ваших послуг, міс."

Члени Ордену безвіз
Мають й знижки на проїзд,
Але Костянтин в таксі
На останні кошти сів.

Костянтин - знавець латин,
Давнини і старовин,
Він палити припинив,
А горілки мало пив.

Срібні кулі й пістолет -
Срібло плавили з монет,
В пляшці - свячена вода,
Та людина несвята...

Костянтин прибув хутчіш,
Місце злочину - Париж:
З даху психіатричної лікарні
Зістрибнула сестра пані.

"Моя кохана Ізабо
Стрибнула в прірву... Або
Її до цього спонукав
Підступний демон Бальтазар."

На аркушах в її палаті
Малюнки скрізь дивакуваті,
І моторошні, і жахливі,
Якісь потвори страхітливі...

"То ви близнючки?" - "Так, в дитинстві
Жили ми разом в сиротинстві,
Були індиго ми дітьми
І бачили створінь пітьми.

Лікарі й виховачі
Кололи нам снодіючі,
І я видінь своїх зреклась,
Та Ізабела не здалась.

Рік як сторіччя в божевільні,
Але й тепер вона не вільна,
Бо гріх вчинила і тепер
Її катує Люципер."

Відповідає Костянтин:
"Нема на тілі подряпин.
Але психологічний вплив
Або гіпноз цілком можлив."

Сеньйорі Анджелі Костянтин
Усіх теорій не розкрив
("Мабуть цей демон з неї ліз,
А спільник ніж жертовний ніс,

І Ізабель зі сновидінь
Дізналася про цих створінь,
І вкоротила собі вік,
Щоб демон з пекла не утік.")

"О, бідолашна Ізабель!
Я не догледіла тебе,
Й шматує душу біль і жаль,
Й провини крижаний кинджал.

А ти страждаєш у вогні!
З'являєшся мені вві сні,
Та лист до пекла не дійде,
І в телефоні не гуде.

Якби ж почути голос твій!
Спинити хоч на мить твій біль...
Мій Костянтине дорогий,
Ви фахівець в галузі цій,

Влаштуйте зустріч для сестер!" -
"Прохання Ваше непросте.
Потрібен сильний ритуал
Аби потрапити в астрал."

Маг і медіум Міднайт
Уникає перших шпальт,
Залишається в тіні
Партизан у цій війні.

Його заклад - нічний клуб,
Таких в місті купа куп,
Та під прикриттям розваг
Важать душі шальки ваг.

Демони шукають жертв,
Як жнива зрізає серп,
Янголи тримають фронт -
Й не підозрює народ.

Та Міднайт - це хитрий лис,
Не священник і не біс,
Він арбітр, розглядач скарг,
Ворожбит, корчмар, картяр.

Костянтин у чому річ
Розповів за мить сторіч,
Поруч Анджела сумна,
А ніч така місячна.

Відповів Міднайт: "Гаразд.
Я влаштую вам сеанс.
Ти досвідчений чаклун,
Як у бур'яні кавун,

Знаєш ризики усі,
Пекло відчиняє всім,
Та щоб втекти з тих катакомб,
Треба бути козаком."

Анджела козачка теж,
Полісменка врешті-решт:
"Я піду і з нею там
Лишусь на втіху чортам."

"Прошу, Анджело, заждіть,
Мене першого пустіть,
Я лиш підготую грунт,
Зачекайте трохи тут."

Костянтин малює коло
Й пектограму загадкову,
А Міднайт припер свічок,
Таз води, стілець - нащо?
Костянтин, вмостивши таз,
Ноги опустив у таз.

Костянтин у комі був
У юнацтві. І набув
Здібності екстрасенсорні,
Й нутрощі високовольтні.

Тож Міднайт пускає струм -
Натягнулись вени струн,
Загорілись очі іскр,
Запалали пасма кіс.

Він отямився за мить -
Серед пекла він стоїть,
Пече, та не гріє жар,
І колотить не на жарт.

У печеру чорний вхід,
А на ганку - чорний кіт:
"Ви у справі?" - "Так, авжеж."
"Зачекайте трішки, сер."

Кіт передзвонив котам:
"Вас чекають уже там."
Поховалися чорти -
Нині замісць них коти.

Костянтина провели
До кімнати 33:
Ізабель сидить сумна
У кімнаті без вікна.

"Костянтине, підійдіть -
Важить тону кожна мить!
Я дізналася зі снів
Про план тих сучих синів;

Та божевільня церквам сект
Постачає нових жертв,
Я розуміла, що мене
Чекає пекло неземне,
І заподіяла собі...
Та це новини не нові."

Костянтина обійняла,
На шию хрестик одягла,
І поцілунок ніжних вуст...
"Костя, не втрачайте глузд.

Покваптеся! Ідуть чорти!"
Костянтин святої води
Дамі запропонував -
"Дякую, на стіл постав.

Мене не звільниш ти уже,
Подбай про Анджелу лише."
"Я обіцяю, Ізабель,
Ми не покинемо тебе!"

Костянтин пішов на двір,
На подвір'ї інший звір -
Триголовий шестиріг
Пороги чортам стеріг.

"Пане, як минув візит?
Викликати Вам таксі?"
"Дякую. Але на жаль,
Маю кілька побажань.

У кімнаті Ізабель
Холод стін і смуток стель.
Облаштуйте там вікно,
Ліжко, піч, книжки, кіно."

Розплативсь - годинник зняв -
Вітер коміра здійняв.
"Не досить." І Костянтин
Ніж дістав і кров судин

У келих налив крапель
Й дав тварюці тій коктейль.
"Я люблю томатний сік.
А ось і Ваше таксі."

Костянтин розплющив зір,
Він розплавлений, як сир,
Вичавлений, як лимон,
Випив молока бідон.

Розповів про Ізабель,
Про її сумний готель,
Про лікарні і підвали,
І криваві ритуали.

"Клопотався до чортів,
Щоб покращили їй дім.
Вона сильна і сповна
Віри й розуму вона.

Берегти просила Вас,
Бо настав бентежний час:
"Полювань сезон відкривсь,
Люба сестро, бережись!" -

Це були її слова."
"Отже, Ізабель жива?"
"Не зовсім. Фізично - ні.
Її тіло вже в труні.
Душа ж Вашої Ізо
У пекельному сізо.

Розгляд справи ще іде,
І вироку бранка жде;
Ми оскаржимо у серпні
Рішення немилосердні...

В пеклі Сатана чортів
Вимуштрував, як хортів,
Там порядок, протокол,
І колючий дріт довкол.

Але демонам набрид
Цей порядок. Із корит
Хочуть пити вони кров,
Наче молоко коров.

Їхній лідер Бальтазар
Ватикан завербував,
Секту найвищих осіб
Купив оптом і вроздріб.

І планує ритуал
Провести цей маргінал,
Щоб пробитися на світ
І відкрити іншим вхід."

"Моя люба Ізабель...
Ми врятуємо тебе!
Але спершу треба від
Демонів спасати світ."

"Друзі, доки стихне шквал,
Дослідіть архіви справ,
Мені ж треба до Ватикану
Порадитися з деканом."

Із Парижу знову в Рим,
Цього разу з проїзним
Їде Костянтин в купе,
Як невелике цабе.

Чай і ковдра, Данте твір,
У вікні - пейзажі гір.
Рим. Вокзал. Таксі. Собор.
Тут мозаїки і хор.
Ставить свічку тут монарх,
І прочанин, і монах.

"Заходь, любий Костянтине,
Піт холоне й в жилах стигне -
Що коїться у наші дні?!
Я чув про випадки страшні...

Але згадаймо ті часи -
Чуму, війну і холод зим,
І інквізиції катівень,
І неврожаї заготівель."

"Батьку, час настав для дій,
У низці останніх подій
Рвуться демони в наш світ -
Ми підготували звіт."

"Сину, ти в вирі подій,
На тебе мільярд надій,
Ти рухливий, молодий,
Ввічливий і недурний,

Я ж старий для таких справ,
Моїх учнів хтось украв,
А я зніжився до ванн -
Розбещує Ватикан."

Папа наливав коньяк -
Костянтин хильнув - "Ну як?
В церкві чвари, хабарі,
Нова секта - "Жниварі".

Жнуть жнива із жертв жерці -
Ненажериська оті,
У підвалах кажуть вже
Бюро ритуальних жертв."

Падре висловився, стих,
Костянтина перехрестив,
Й пошепки якнайтихіш
Прочитав латинський вірш.

"Бог тебе хай береже" -
Костянтин на сходах вже.
А тим часом у Парижі
Жниварі лютують хижі.

До Міднайта Костянтин
Завітав, та той один
Непритомний горілиць,
Пульс працює, кров горить.
Костянтин приніс води,
Водню перекис, бинти.

"Ці потвори гнилозубі
Вдерлися, як стадо зубрів,
Лупцювали мене в бік,
Викрав Анджелу той бик."

Дзвонить Дмитро-отець:
"Костянтине, хай їм грець!
Жниварі пішли ва-банк,
Вийшли на лікарні дах,

Прикули Анджелу до плит
І читають сто молитв,
Ритуальний гострять ніж,
Треба діяти хутчіш!"

Костянтин зійшов в метро,
З ним Міднайт й отець Дмитро;
Срібний зброї арсенал,
Водосвяття мінерал.

На службовий персонал
Міднайт гіпноз наклав,
Попереду отець Дмитро
Водосвяття ніс відро,
Срібний умочивши хрест,
Зомбі окропляв навхрест.

Вибив двері Костянтин -
На даху кубло гадин;
Костянтин пішов довкіл,
Він впізнав герби родин.

В трансі хоровод жерців -
Цих забирачів життів,
Та Дмитро вже йде з хрестом
І Міднайт, як вовк з хвостом.
Закишів зміїний рій
І розлізлися вугрі.

Знявши з Анджели кайдани,
Костянтин поніс кохану;
Поцілунок вуст палкий,
Він солодкий і п'янкий.

Сам Диявол завітав,
Костянтина привітав:
"Ти сміливо учинив -
Неслухів моїх провчив,

Дівчину урятував,
Другу я вже в рай віддав." -
Й екіпажем вшестикінь
Поїхав удалечінь.

Друзі побрели звідтіль
Й повернулись до життів.
Мідний віддаливсь від чар,
Він став сировар-вівчар,
З відьмою узявши шлюб,
Зачинив розпусти клуб.

Отець Дмитрій - садівник,
Жінці вірний чоловік,
Доньці батько золотий,
Людям - дядько молодий.

Ізабель високо десь
Усміхнулася з небес,
Бо в Анджели й Костянтина
Народилася дитина.