один из тысячи

…Хочешь – поверь, что поэзия — наша связь,
кровных ли, брачных ли, всяческих уз прочнее.
Вот и душа обнажается, не стыдясь…
. . . . . . . . . . . .
(© Илахим)


Кем рождён — тем живу я, ползая.
Ну куда — мне, да в соловьи?
Хоть пою, как он, о любви всё я…
Про пленительность глаз твоих.
До финала той длинной арии
как до греческих до календ.
И прописан ли в том сценарии
мой заоблачный хеппи-энд?
Шанс на это – один из тысячи
среди многих асталави́ст.
Ты шкодлива, как хвостик ли́сочки.
Я же сир, словно волчий хлыст,
тот, что в проруби вис у берега, –
оторвался, когда примерз.
Риск ничтожный — подобно ереси
верить в это;  что не за Мерс
могут люди теперь любить ещё.
Не за что-то вообще, не за…
Всё земное во мне ощерилось.
Пустишь, милая, в небеса?
Удостоен пустяшной милости   
жить надеждой и взглядом ввысь...
Цель одна моей одержимости –
вознестись наверх,  но завис
меж землёю и небом ныне я.
Толь на нити, толь на строке...
Небо ль это, иль море синее –
шанс, мелькнувший мне вдалеке,
только искорка… не всё ли равно,
важен выверенный расчёт.
Ты пропой, душа, чему быть должно,
как никто вовек не споёт.
Жизнь поющая – не от слабости,
нет – во имя она  и для.
Как во время пасхальной радости
песни ангелов ждёт земля,
да с цветами – богоявления,
где лиловый пьянит левкой.
Таково моё вдохновение —
воспеваемый образ твой.
Пусть представится всем пропащею
доля эта меж двух миров, –
иль что песнь лишена изящества,
что скромнее других даров:
по закраинам детства/старости
я сползаю в твой парадиз.
Окрылённый твоими чарами.
Ты — моя неземная высь.
Тот рубеж мной воспет и вымучен,
обрывая нить в пустоту,
верю в шанс свой – один из тысячи,
что взлечу и не упаду.




Илахим "1 iз 1000"

Ким народжений, тим і повзаю.
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
Шанс на нього – один із тисячі
Серед сотень асталавіст.
Ти грайлива, як хвостик лисячий.
Я самотній, як вовчий хвіст
Той, казковий, згадай: на березі
Відірвався, коли примерз.
Шанс такий, що подібна єресі
Віра в нього; що не за Мерс
Можуть люди кохати нині ще.
Взагалі не за щось, не за…
Я земне у собі все винищив.
Та чи пустять у небеса?
Ну принаймні вже удостоївся   
Жити з поглядами увись...
З однією робив метою все –
Полетіти, але завис
Між землею та виссю нині я.
Чи на нитці, чи на рядку...
Чи то небо, чи море синіє.
І ймовірність, малу таку,
Бачу краплею… Та це байдуже.
Головне – що не нульова.
Не мовчи, попри все співай, душе…
Як ніхто більше не співа.
Що співоче життя – не злигодні,
Де заради, в ім’я та для.
Що десь високо на Великодні
Даруватиме янголя
Божій Матері у букетику
Рожевіючий твій завій.
Отака вся моя поетика –
Віддзеркалений образ твій.
Хай вважають усі пропащею
Долю цю поміж двох світів.
Та у відповідь їм хіба що я
Заспіваю, що так і хтів:
Не межею дитинства\старості
У нікуди, як всі, повзти.
Бо кохання – це крила-паростки.
Ну а небо моє – це ти.
То між ним і землею висячи,
Обриваючи нитку ту,
Вірю в шанс свій – один із тисячі,
Що злечу я, а не впаду.