767. Сокровенное

Трава под снегом я – безгласна, холодна.
Во мне давно умолкло пение зорянки.
И нежность вроде бы, и ласковость дана,
Но я, как муха надоедливая, в банке
Жужжу, чтоб выбраться, иду на солнца свет,
Ищу саму себя. Мне Ангел гладит плечи.
Шального ветра узнаваемый фальцет
Фальшивой нотой задувает Божьи свечи,
А я стою. Ещё. Солдатиком живым,
Не оловянным, нет. С немой сердечной болью.
На жизнь поглядываю взглядом потайным,
Коль наслаждаться суждено невзрачной ролью.

14.08.2019

св,  кн.Листая память",  кн."Авт.пер.6",  ус



-----


           ПОТАЄМНЕ

Я, мов трава під снігом, змерзла і німа.
В мені давно вщух найніжніший спів зорянки.
І ніжність начебто дана, і зла нема,
Та я, як муха надокучлива, із банки,
Дзижчавши, вириваюся на Божий світ.
Саму себе шукаю. Ангел утішає.
В фальцеті нотою фальшивою услід
Шалений вітер Божі свічі задуває.
А я стою собі... солдатиком живим,
Не олов’яним, ні. З німим сердечним болем.
Дивлюся на життя без страху, без провин
І насолоджуюсь вже ним... Все під контролем!

27.03.2026

кн."Авт.пер.6",  кн."Затишшя...",  ус