А. Павлюк. Осенние бульвары

Антон Павлюк.
(1890-1937).

И снова вздрогнешь от звонка трамвая,
И долгим эхом улица полна,
И звёзды бледные, как память допивают,
Свой кубок горького и терпкого вина.

Ночного града тишина пустынна,
Ночное зарево…немолчный вечный гуд…
Любая женщина…и женщина без сына,
Тиха. Печальна. Осень тут как тут…

Тепло. Звонки осеннего трамвая…
Обличья милые и вековой наш путь…
И Карфаген и Рим, в дали-без края,
Что нашу смуту и бессилье пьют.
***

Осінні бульвари.

Той вічний ляк дзвінків осіннього трамваю,
коли далеко скверами луна,
а зблідлі зорі тужно допивають
крихкого, гострого, як спомину, вина.

Нічного міста привиднії тіні…
Заграва угорі… Немовчний, вічний гуд…
а кожна жінка… жінка без дитини
така смутна. Вже осінь… тут ось… тут.

У вирій дні. Дзвінки осіннього трамваю…
обличчя любі! Нам віками путь…
Еллада… Картаген і Рим у сивій далині безкраю,
що нашу тугу та безсилля п’ють.