На взгорке снег сошёл стремглав... Юрий Боровицкий
На взгорке снег сошёл стремглав -
Стволы с побелкой видны лучше.
Меж прошлогодних жухлых трав
Стоят, как королевы, груши.
Синиц прозрачен звонкий звук -
Мы слышим из озябшей кроны.
И сушит солнце мокрый луг
И оголённых груш короны.
Живу пока и не сдаюсь,
Хотя писать и нет охоты.
Уже я к звёздам не стремлюсь-
Дожить хотя бы до субботы.
Бегут часы и жизнь летит,
Не жалко мне её нисколько.
Уйду... и буду я забыт,
Уйду в ззабвение и только.
Оригинал:
***
На ўзгорку снег ужо растаў.
Тырчаць пабеленыя дрэвы.
Між леташніх пажоўклых траў
Стаяць ігрушы-каралевы.
Сінічкі пырхаюць, звіняць,
Пералятаюць з кроны ў крону.
І грэе сонца сенажаць
І грушы голую карону.
І я жыву, бо не памёр,
Хоць і пісаць няма ахвоты.
І ўжо імкнуся не да зор,
А з панядзелка да суботы.
І час ляціць, ляціць жыццё,
І не шкада яго ніколькі.
Сыду і я... у забыццё,
У забыццё сыду... і толькі.
Свидетельство о публикации №126031105936