Е. Телига. Чужая весна

Не так уж далёко меня занесло,
Где авто и трамваи, где смутный бедлам, -
В синем сумраке всё же покойно, светло,
А за окнами свет керосиновых ламп.

Я пойду, как обычно, по старым местам,
Где апрельские запахи льются дурманно,
Только звуки шагов будут слышаться нам,
И тебя, незнакомого, встречу нежданно.

Только счастье не ждёт на чужом пустыре,
Ты случайный прохожий, по многим приметам,
Всё сожгли бы наверно в весеннем костре,
Эти жадные сполохи пьяного ветра.

Если в маленькой комнате тихого дома,
Это таинство близости вспыхнет в очах,-
Мне давно и безжалостно это знакомо,
Что из малой искрЫ не затеплить очаг.
*
Олена ТЕЛІГА

I. ЧУЖА ВЕСНА

Десь, цілком недалеко, засліплює світло,
Десь ридають трамваї і мучаться авта,
Але тут, в синіх сутінках, тиша заквітла,
А за сонними вікнами блимає нафта.

Я піду, як звичайно, порожнім провулком,
Бо мене обійматиме вітер весняний,
Мої кроки і серце застукають гулко,
І тебе я зустріну, як завжди, незнаний.

Ти для мене чужий, не з єдиного краю,
А тому не затерти поплутані межі,
Тільки подмухів теплих розбещена зграя
Все б хотіла спалить у весняній пожежі!

А потім, серед ночі, в маленькій кімнаті,
Може, мріяти будеш про радісну близькість,
Тільки я мушу твердо й безжалісно знати,
Що не зродиться полум’я з вогненних блисків.