Сергей Жадан. Четыре после обеда

Теперь, когда в четыре уже не темно,
когда нам отпущено чуть больше света после полудня,
попробуй разглядеть то,
на что не хватало дня ещё в январе.

Успевал ли ты заметить мужество
в глазах юных жительниц холодных городов,
которые встречают вечер, как войско,
что не пришло с победой, но
пришло со славой?

Было ли у тебя достаточно времени, чтобы заметить благодарность
в движениях старого учителя, что гладит чужого пса у магазина,
когда тот ждет хозяина
так, как верующие ждут спасения?

Были ли у нас всех несколько недель назад
эти несколько минут,
чтобы в закатном блеске увидеть замёрзших птиц,
что висят среди неба,
как неправильно взятые хористами ноты?

Но света нам прибавляется каждый день ровно столько,
чтобы глаз слезился и замирал,
именно та мера, которой хватает
на удивление,
но не хватает на отчаяние.

07.02.2025

(Перевод с украинского)

Оригинал:

Четверта по обіді

Тепер, коли о четвертій уже не темно,
коли нам відпущено трішки більше пополудня,
спробуй розгледіти те,
на що не вистачало дня ще у січні.

Чи встигав ти зауважити мужність
в очах юних мешканок холодних міст,
які зустрічають вечір, як військо,
що не прийшло з перемогою, проте
прийшло зі славою?

Чи мав ти достатньо часу, аби помітити вдячність
у рухах старого вчителя, який гладить чужого пса при крамниці,
коли той чекає господаря
так, як віряни чекають спасіння?

Чи мали ми всі кілька тижнів тому
ці кілька хвилин,
аби в призахідінім блиску побачити змерзлих птахів,
які висять серед неба,
наче неправильно взяті хористами ноти?

Але світла нам прибуває щодня саме стільки,
аби око сльозилось і завмирало,
саме та його міра, якої стає
на здивування,
але не стає на зневіру.