Оксана Луцишина. Вот так себя чувствует...

вот так себя чувствует город в осаде –
центр его самой центральной площади
болит как обожжённый
словно целыми днями кто-то плещет и плещет кипятком или смолой
ибо вражеские войска слишком далеко а кипяток слишком близко
и нельзя его оставлять на завтра

вот так воют его собаки и сходят с ума в стойлах его лошади
вот так чувствуют полную луну и не могут вырваться к ней
вот так воют все хором – что там святой Августин говорил о дыхании?

вот так его стены содрогаются как волны
как волны в океане на дне которого извергается вулкан
и как волны эти стены отступают и наступают
как волны, как враги, даря гнев и надежду

как долго этот город еще простоит? луна говорит –
ну, а если вечность? если не станет лучше, если всё будет продолжаться и продолжаться – ожоги, волны, что там
ещё бывает в осаждённых городах? выдержишь?

и ты выдыхаешь и говоришь, твёрдо глядя ей в единственный глаз:

выдержу

(Перевод с украинского)

* * *

ось так чується місто під облогою -
середина його найсерединнішої площі
болить мов обпечена
ніби цілими днями хтось хлюпає і хлюпає окропом або смолою
бо ворожі війська надто далеко а окріп надто близько
і не можна залишати його на завтра

ось так виють його собаки і скаженіють у стійлах його коні
ось так відчувають повний місяць і не можуть вирватися до нього
ось так виють усі хором – що там святий Августин казав про дихання?

ось так його стіни здригаються наче хвилі
наче хвилі в океані із дна якого вибухає вулкан
і як хвилі ці стіни відступають і наступають
як хвилі, як вороги, даруючи гнів і надію

як довго це місто ще простоїть? місяць каже –
ну, а якщо вічність? якщо не стане краще, якщо все триватиме і триватиме – опіки, хвилі, що там
іще буває у містах під облогою? витримаєш?

і ти видихаєш і кажеш, твердо дивлячись йому в єдине око:

витримаю