Лета кабеты
І лістотай зямлю замяло,
Не працяглае лета кабеты
Адгукнулася ў сэрцы цяплом.
Як заўсёды, у восеньскім небе
Аблачынкі нізенька плывуць,
А зярняткі ўабноўленай глебе,
Жыццю новаму моц аддаюць.
Хоць сцямнели на ёлках іглінкі,
Прастаяць да вясны як былі.
А лістоты былой залацінкі
Нібы коўдра ляжаць на зямлі.
Што ні год, так маліла кабета:
Даруй сонейка дзён хоць на пяць,
Каб змагла я у кожнае лета
Падарункі твае ўклець сабраць.
І зрабіў Бог у восені лета!
Каб змаглі без турбот зімаваць.
З той пары, яно – “лета кабеты”.
І цяпер яго мусяць так зваць.
Свидетельство о публикации №125122005749
Геннадий Трутько 21.12.2025 14:06 Заявить о нарушении
К сожалению, не печатают, почти не читают.
Так и теряем корни родные!
Николай Сергеевич 01 21.12.2025 16:34 Заявить о нарушении