Кохання пробивалося крізь хащі.
Здавався вибір їх безпомилковим.
Тож серце відбивало - "Він найкращий!
Та звір в нім просинався, поступово.
За кого вчора ладна була вмерти,
Сьогодні вже одужує. Й довкола:
Його обличчя, тіло, мова жестів,
Ця суміш є, для неї, вибухова.
Того кохання мало б і не бути,
Якби не зустріч, зовсім випадкова.
Та долю не шляху не оминути -
Вона від Бога, нам іде спадково.
Спадково...
© Copyright: Лариса Семенец, 2025
Свидетельство о публикации №125102104109
Свидетельство о публикации №125102104109
Рецензии