На закате тучки... Юрий Боровицкий, с белорусского

***
На закате тучки плывут и плывут.
Уплывает вслед тучкам осень.
Меня эти тучки куда-то зовут,
За ними отправиться просят.

А я не могу бросить кучку берёз,
Я их и ценю и целую.
Я сердцем своим до них прочно прирос,
Люблю их пригожесть земную.

И радостно мне, что судьбою я здесь:
Они и судьба и отрада.
Мне душу возносят они до небес.
А большего мне и не надо.

На закате тучки плывут и плывут.
Берёзки во тьме исчезают.
Не исчезнет только мой праведный путь,
И зоркость душа не теряет.


Оригинал:


***
На захадзе хмаркі плывуць і плывуць.
Сплывае ў нябыт мая восень.
Мяне тыя хмаркі кудысьці завуць,
З сабой у далёкае просяць.

А я не магу кінуць купку бяроз,
Якія шкадую, шаную.
Я сэрцам сваім да іх моцна прырос,
Люблю прыгажосць іх зямную.

І радасна мне, што такі ў мяне лёс:
Ад родных бярозак ні кроку.
Яны мне й узносяць душу да нябёс.
А што больш патрэбна прароку?

На захадзе хмаркі плывуць і плывуць.
Бярозкі знікаюць у змроку.
Не знікне ў ім толькі мой праведны пуць,
Не страціць душа мая зроку.


Рецензии