Юрий Андрухович Замок

          Юрій Андрухович

               Замок

Прогулянка кіньми — велика приємність.
Та нам зостаються лиш кухні
в задвірках сецесій —
просторі прокурені гнізда,
де гори немитого посуду й чаші
з піщаними квітами, де
у кранах сухих ледь пульсує
волога зелених боліт.
Посіймо попіл на стіл
і пролиймо невипиті краплі.
Брате, намацай отам на стіні вимикач —
я не бачу тебе,
бо до ранку ще триста хвилин.
А панство і челядь поснули,
і коні поснули,
і нам не ввійти в ці кімнати.
В о н и не покличуть.          
               

       Юрий Андрухович

            Замок

Прогулка верхом – непомерная радость.
А нам остаются лишь кухни –
углы отчуждений
просторных, прокуренных гнёзд,
где горы немытой посуды и чаши
с цветами песчаными, где
пульсирует в кранах сухих
зеленая влага болот.
Мы пеплом засеем наш стол,
прольем недопитые капли.
Брат, нащупай в углу выключатель –
я не вижу тебя,
а рассвет – через триста минут.
И панство и челядь уснули,
И кони уснули,
И нам не войти в те палаты:
Нас не п о з о в у т.