Л. Костенко Мати Перевод

Оригінал:


Ліна Костенко

Мати


Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п'ятеро вже вас.
Купляла вам гостинчика за гривеник,
топила піч і поралась гаразд.

Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Гладущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
і мала мрію гарну і чудну.

У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, —
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.

Вона не чула зроду про Растреллі.
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі —
щоб тільки небо, небо і зірки.

Уранці глянеш — хочеться літати.
Вночі заснеш у мужа на плечі.
Де б маляра такого напитати?
Навколо ж орачі та сіячі.

Уваживши ту мрію дивовижну,
приходив небо малювать шуряк.
Вона сказала: — Перестань, бо вижену.
У тебе, — каже, — небо, як сіряк.


Якийсь художник у роки голодні
зробити небо взявся за харчі.
Були у нього пензлі боговгодні,
став на ослін, одсунув рогачі.

У нього й хмари вигинались зміями,
уже почав і сонце пломінке.
Вона сказала: — Ні, ви не зумієте.
Злізайте, — каже. — Небо не таке.

Вона тим небом у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так — то не знайшлося маляра.
Все якось так — то горе, то біда.

І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і пливли роки, —
коли над нею не було вже стелі,
а тільки небо, небо і зірки...


Мой перевод:

Л. Костенко

Мать

Краса-душа была из Катериновки.
Уж пятерых растила вас она.
Гостинчик покупала вам за гривенник,
Топила печь и ладно дом вела.

И вешала горшки на тын – сушиться,
Ходила в церковь – как закон велит,
И хороша хорошей молодицы
Была мечта – она вас удивит.

Те были времена страшны, косматы,
В степях пришелец всякий воевал.
А если бы на потолке их хаты
Ей небо кто-нибудь намалевал.

Не слыхивала имени Растрелли,
Не разгибалась при труде своем,
Но если б ей изобразить сумели
Лишь небо! И чтоб звезды в небе том…

Посмотришь утром – полететь захочешь.
Под вечер – приласкает милый друг.
Но где отыщется такой художник?
Ведь только пашут-сеют все вокруг…

Решил однажды шурин, сколь возможно,
Приблизить чудо – дело наблюдай…
- Не небо, а коровьи тут лепешки! –
Она сказала. – Брось да вон ступай!


Хотел за небо взять харчей немного
Художник в год голодный, говорят.
И кисть его была угодна Богу.
Он встал на лавку, отложил ухват…

Вот туча – змей, и с синей он спиною…
И Солнце начинает пламенеть…
Она сказала: - Небо не такое.
Слезайте лучше. Нет, вам не суметь.

Ей сон о небе в этой хате снился!
Она была еще так молода!
Но то художник все не находился,
То горе приходило, то беда.


Тарелки расписные выцветали,
Отец лил слезы, год плыл за годком,
Когда уж потолка над ней не стало,
А небо лишь и звезды в небе том.


Перевод 08.09.2025