Юрий Андрухович Пусть не для нас уже...

             Юрій АНДРУХОВИЧ

                * * *

Нехай уже не нам — солодкі ягоди
й вода з ключа, шовкова і правічна,
і дві легкі долоні, спраглі злагоди
в тремкому палі, мов на вітрі свічка,
нехай уже не нам — ліхтарна вулиця
з нічним кафе, підсвіченим і теплим,
і все, що продається та купується,—
нехай уже не нам, а ми потерпим,
спокуси обійдемо, ніби торжища,
де на вагу оздоб — тіла мосяжні,
де радощі, немов цупкі полотнища,
купецтво переміряло на сажні,
ранкові небеса й луги незаймані,
і хліб, що голубам на площі кришим,
і надписи, полишені на камені,
нехай уже не нам — нехай мудрішим…
А все ж і нам принаймні мить дарована,
але така блаженна і тонка:
ця ніч на нас накинута покровами,
і ти течеш до мене, як ріка.

      Юрий Андрухович

          * * *

Пусть не для нас уже сады медовые
и вечная криница на заречье,
и две руки, согласием ведомые,
как на ветру трепещущие свечи,

Пусть не для нас расцвеченная улица
с полночным кофе, греющим и терпким,
и всё, что продают, о чём торгуются –
пусть не для нас, а мы с тобой потерпим,

соблазн минуем, как торги, намеренно,
торги, где выставляют на витрине
тела как брошь, где радость перемеряна
барыгой, будто бы сукно аршином,

и утреннее небо, луг нескошенный,
и хлеб, что голубям мы крошим вволю,
и надпись на нагробии заброшенном
уже не нам – тем, кто мудрее, что ли.

А нам хотя б минута, но дарована,
она всегда блаженна и хрупка,
и ночь на нас накинута покровами,
и ты ко мне струишься как река.