Ночь была растрёпанной и смутной,
Ветер пел и струны рвал коряво,
Я пила в печали бесприютной
Тёмный хмель-горчащую отраву.
А под утро, взором незнакомым,
Разметавши морок в окаянстве,
Я нашла неверные разломы,
На земле, на небе и в пространстве…
Словно день-томительный и серый,
На душе, но радость заискрится,-
И она, пленившись новой верой,
Уж не станет ничему молиться.
*
Ніч була розбурхана та тьмяна,
Вітер грав і рвав пом’яті струни,
Я пила самітньо аж до рана
Темну розпач — найгіркіший трунок.
А під ранок, зором помертвілим
Розгорнувши спопелілий морок,
Віднайшла я ненаправний вилом
На землі, на небі і в простораx…
Та в душі, як день слабий і сірий,
Прокидалась втіха блідолиця,
Щоб навчать її своєї віри:
У житті нічому не молиться.
Е. Телига. Нiч була..
© Copyright: Михаил Юсин, 2025
Свидетельство о публикации №125072806798
Свидетельство о публикации №125072806798
Рецензии