408. Вот и осень...

Потихонечку уходит лето.
Яблоки роняя, плачет сад.
И дорожка, в астры разодета,
Так и просится в тепло, назад.

С летом так не хочется прощаться:
Грезится порой речная гладь
С облаком в водичке. Наслаждаться,
Плавая, купаясь, – благодать!

Но подходит осень золотая.
В сарафане – дождик скукоты.
Щедрая, порой несносно злая –
Красит золотым огнём кусты.

Но пока она тиха, невинна.
Холодно лишь только по утрам.
Ветром зацелована рябина
Покраснела, – вот ведь стыд и срам!

Бедолаге невдомёк – не знает,
Что деревья все обречены.
Изморозь их, пленных, раздевает –
Без нарядов будут так скромны!

09.09.2016

кн."Под музыку...",  кн."Авт.пер.3",  ус

----

Авторський переклад:

      408. ОТ І ОСІНЬ...

Стиха, крадькома відходить літо.
Яблуками глухо плаче сад.
І доріжка, айстрами зігріта,
Так і проситься в тепло, назад.

З літом так не хочеться прощатись –
Манить річкова блакитна гладь
З хмарками в водичці. В вись вдивлятись,
Плавати, купатись – благодать!

Та підходить осінь жовтоока.
В сарафані – проливні дощі.
Дуже щедра, та чомусь жорстока –
Розфарбовує вогнем кущі.

Але поки що вона невинна:
Тільки вранці може холодить.
Червоніє пишно горобина,
Вітерцем обійнята – пашить!

Бідолашна, ще не розуміє –
Зелені деревам не вернуть.
Паморозь як тільки все покриє –
Без вбрання, оголені, поснуть!

21.06.2025

кн."Авт.пер.3",  кн."І знову...",  ус