398. Как жаль...

Осенний день. Мне душу теребит
тоскою слякоть, холод и тревога.
Негромко музыка печальная звучит,
и вором грусть ютится у порога.
Ищу ответы на свои слова,
что вопросительными знаками склонились
над прозой быта, где ещё жива
теплится память. Как они просились
на чистый лист бумаги в мой блокнот!
Не сосчитать ошибок частых, право.
Стараюсь не грешить, да только вот
не получается. Ума что ль мало?
Свалить всё на судьбу пытаюсь – нет, не то.
Судьба – судьбой, а выбор сделать надо.
Усталость дней тревожит немотой.
Как жаль, что нет тебя со мною рядом...

30.11.15.

кн."Під музику...",  кн."Авт.пер.3",  ус

----

Авторський переклад:

      ТАК ШКОДА...

Осінній день. Вже душу бередить
нудьгою слякіть, холодить тривога.
Журлива музика ледь-ледь звучить,
сум, мовби злодій, жметься до порога.
Шукаю відповіді на слова,
що знаками запитання схилились
над прозою буття, де ще жива
теплиться пам’ять. Як вони просились
на чистий аркуш у щоденник мій!
Та помилок вже – не порахувати!
Стараюсь не грішити, та самій
це не вдається. Як не сумувати?
На долю звалюю вину – не те,
бо доля – долею, та є й світогляд.
Утомлюваність дні німі плете.
Шкодую, що тебе немає поряд...

13.06.2025

кн."Авт.пер.3",  кн."І знову...",  ус