396. Уход осени

Качает ветер на ладонях
           сухую жёлтую листву.
Продрог уж сам, но не желает
           отдать её врагу – костру.
В объятьях холода хмелея,
           срывал с деревьев их наряд.
Чего хотел? К чему стремился?
           Что грубым был – и сам не рад.

Теперь не нужно оправданий –         
           согрета нежностью печаль.
Охры, багрянца под ногами
           до умиления мне жаль!
Рябины гроздья алым цветом
           пронзают, душу теребя.
Тихонько песню напевает
           притихший ветер, всех любя.

Судьба заботами богата
           и неизбежностью потерь,
Заплачет осень виновато,
           в красивый сон захлопнув дверь.
Слезой застывшей на реснице
           блеснёт докучливость дождя.
Палитру чувств нарядной сказки
           октябрь оставит, уходя.

10.12.2015

св,  кн."Під музику...",  кн."Авт.пер.3",  ус

----

Авторський переклад:

     396. ВІДХІД ОСЕНІ

Гойдав вітрисько на долонях
           сухі листочки золоті.
Хоч сам замерз, але тримав їх,
           віддать багаттю не хотів.
Хмеліючи в обіймах стужі,
           зривав з дерев сухе вбрання.
Чого хотів? До чого прагнув?
           Що грубим був – жалів щодня.

Вже непотрібне оправдання –         
           зігріта ніжністю печаль.
Охри, багрянця під ногами
           мені шкода!.. безмірно жаль!
Червоні грона в горобини.
           Проймає душу падолист.
Тихенько пісню вітер свище,
           все тихше й тихше його свист.

Життя багате вболіванням,
           ще й неминучістю утрат,
Заплаче осінь винувато,
           і гарний сон зазнає вад.
Слізьми пекучими на віях
           стече докучливість дощу.
Залишить почуттів казкових
           в палітрі жовтень досхочу.

11.06.2025

кн."Авт.пер.3",  кн."І знову...",  ус