389. Сказкой осенней...

Сказкой чудесной, где золотом –
клёна бордового листья,
Ветра продрогшего хохотом
осень в экстазе кружится,
Тонкими нитями дождика
будни, тоску вышивает.
В праздник – палитра художника
красками всеми играет.

Пахнет грибами и свежестью,
астрами яркими, мятой.
Бархатцы мамины с нежностью
смотрят в глаза виновато.
Осень – пора увядания,
счастья былого потеря.
Тихо шепчу "До свидания!",
в лучшее трепетно веря.

12.09.2016

кн."Під музику...",  кн."Авт.пер.3",  ус

----

Авторський переклад:

      389. КАЗКА ОСІННЯ...

Казка осіння... В ній золотом –
клена бордового листя,
Вітра замерзлого реготом
осінь в екстазі сльозиться,
Впевнено стьожками дощика
будні, журбу вишиває.
В свято – палітра художника
барвами різними грає.

Пахне грибами і свіжістю,
й айстрами надто затято.
Там чорнобривці із ніжністю
дивляться ледь винувато.
Осінь – пора зів’ядання,
щастя минулого втрата.
Тихо шепчу їй зізнання,
ревно чекаючи свята.

05.06.2025

кн."Авт.пер.3",  кн."І знову...",  ус