303. Закрой глаза...

Закрой глаза. Послушай тишину. Немножечко. Чтоб вылилась словами.
И бабочками в вышину слова надеждами вспорхнули и мечтами.
Прислушайся, как тишина звенит, как лопаются нервы звонким стоном.
И сердцу не хватает всех молитв, чтобы душа воспрянула стозвоном.

Она живая – жаждет теплоты. Испить печаль – удел, увы, не новый.
Ведь смертная тоска из суеты сплетает страждущим венец терновый.
Воспой же милость Божью, красоту – гармония стирает злость шальную.
До нитки оголяя наготу, душа взметнётся ввысь напропалую,

Прощением и нежностью полна – нет недовольства, боли нету тоже.
О, как же дорога любви цена! Но мне она в стократ всего дороже.

17.08.2015

кн."Вдыхая...",  кн."Авт.пер.3", ус

-----

        ЗАПЛЮЩ ЖЕ ОЧІ!

Заплющ же очі, тишу щоб відчуть. Хоч трішечки, щоб вилилась словами.
І щоб метеликами ввись спорхнуть змогла вона із мріями-птахами.
Прислухайся, як тиша ця дзвенить, як стоголоссям лопаються нерви.
І серце ще молитвами струмить, щоб оновляти душу без перерви.

Вона жива й жадає теплоти. Пізнати ж смуток мусить без відмови,               
Адже туга гнітюча з пустоти всім страждущим сплете вінець терновий.   
Прослав же милосердя та красу – гармонія пустошить злість шалену
І навіть сушить сльозову росу – душа відчує мить благословенну,

Де прощення та ніжності весна – немає невдоволення та болю.
Коханню ж надто дорога ціна, але наповнюсь ним, прикрашу долю!

06.04.2025

кн."Авт.пер.3",  кн."І знову...",  ус