300. сокровенное

Из круговерти сновидений листом засохшим опадаю.
Мелькают лица из мгновений, что в душу канули когда-то.
Но ветра не поймав за гриву, глаза потупив виновато,
Страдая, душу рву на клочья – вину всецело искупаю.

Скребком по сердцу – память счастья. Виной – обломки ожиданий,
На равнодушии зачатых. Сгребаю в кучку их. Так надо.
Чтоб недоверие засохло. Чтоб на губах не стало яда.
Чтоб одиночеством не пахло у не свершившихся мечтаний.
 
Пью тишину. Теплом врачуюсь. От солнца принимаю радость.
За горизонтом – святость неба влечёт к себе, раскрыв объятья.
Желанья змейками вползают – нужны им шёлковые платья.
Как день, стихами возрождаюсь, познав в избытке жизни сладость.

02.08.2015

св,  кн."Вдыхая...",  кн."Авт.пер.3"

--------

Авторський переклад:

              ПОТАЄМНЕ
   
Із круговерті сновидіння листком засохлим опадаю.
Побачені колись обличчя у пам'яті весь час мелькають.
За гриву вітер не спіймала, то ж очі оправдань шукають.
Страждаю, душу рву на шмаття – вину дощенту викупляю.

Скребком по серцю – згадка щастя. Виною – клаптики надії,
На прохолодності зачатих. Згрібаю старанно їх в купку.               
Щоб недовіра вся засохла. Щоб на вустах не стало трунку.
І щоб самотністю не пахло у нездійсненній моїй мрії.

П'ю тишу і теплом лікуюсь. Від сонечка приймаю радість.
За горизонтом неба святість все манить у обійми дружні.
Бажання змійками вповзають – потрібні їм шовкові сукні.
Відроджуюсь, мов день, віршами, і за життя – безмежна вдячність.

02.04.2025

ус,  кн."Авт.пер.3",  кн."І знову...",