299. Жила со мной моя печаль...

Жила со мной моя печаль,
             укутав плечи в нежность мая.
В окно смотрели, пили чай
             мы вместе, по любви скучая.
Всегда, услышав тишину,
             бездушность слов знать не хотели.
А время шло сквозь немоту,
             летели в круговерть недели.


Нет, не жалели мы свечей –
             тоска объяла безымянна:
Там, в одиночестве ночей,
             за тихой болью скрылась тайна.
Стихов обрывки теребят
             печалью скованную память...
Но оживёт потухший взгляд,
             когда в груди зажжётся пламя.

30.07.2015
               
св,  кн."Вдыхая...",   кн,"Авт.пер.3"

-----

Авторський переклад:

   ЗІ МНОЮ ТИХИЙ СМУТОК ЖИВ...

Зі мною тихий смуток жив
             і кутав плечі в ніжність травня.
Дивився у вікно, тужив
             зі мною разом за коханням.
Відчувши тиші глибину,
             ми слів пустих знать не хотіли.
А дні ішли крізь німоту,
             у круговерть віків летіли.


Не шкодували ми свічок –
             туга скувала білолиця:
Серед розкиданих зірок
             за болем зникла таємниця.
Вірша уривок обів'є
             невтішним сумом скуту пам'ять...
Та згаслий погляд оживе,
             як згадки мріями поманять...

01.04.2025

кн."Авт.пер.3",  кн."І знову...",  ус